Час Чернігівський

Якось, йдучи вулицями Чернігова, я зустріла жінку. Вірніше, вона все зробила для того, щоб мене зустріти – стривожено перебігла дорогу і раптово опинилася перед моїми очима. Молода красива усміхнена, а все ж, надмірно чимось стурбована… Вона попросила про молитву і водночас розповіла свою історію:

- Ви розумієте, у мене ніяк не складається особисте життя. Ця порожнеча всередині мене просто з’їдає. Хочу їхати в Польщу на роботу, можливо там я забудусь!

- Але ж ви напевно свідомі того, що ця порожнеча всередині вас нікуди не дінеться, вона поїде разом з вами? - намагась натякнути їй на те, що її такий план втечі є ілюзією.

- Так, - погоджується моя співрозмовниця, - я знаю. А що мені робити? Я вже намагалась кинутись в роботу, працювала без вихідних, вже не витримую…

Виговорившись Оля, саме так звали жінку побігла далі запрацьовувати свою самотність. Я обіцяла за неї молитися і помітно було, що вже від самої обіцянки порожнеча в її душі, хоч трохи, зменшилась.

Від цієї зустрічі я часто думаю про самотність, впізнаю її на обличчях людей. Скільки таких Оль ходить вулицями нашого міста, блукає багатолюдними сторінками соцмереж, намагається втекти від себе?! Саме під час цих моїх роздумів натрапила я на відео нової книжки про самотність, про самотність в час війни, про те, що може її знищити. Каже автор, що із самотності потрібно повернутися…

Детальніше про книгу можна прочитати на сайті видавництва: Свічадо