– Я не так давно почав займатись бджолами, – каже Андрій Іванович. – Так вийшло, що дядько дружини мешкає у Гомелі, а дачний будинок у нього в нашій Сеньківці. Там, на дачі, він тримав пасіку. Але з роками йому стало важко займатись цією справою, адже бджоли потребують постійної уваги й піклування. Та й не наїздишся щоразу через кордон. От він мені й запропонував у 2006 році взяти в нього вулики. Досвіду бджолярства в мене на той час зовсім не було, але було бажання спробувати себе в цій справі. Отож отримав у подарунок чотири вулики і почав ними займатись. Одразу попросився до гурту досвідчених бджолярів – Олександра Артюха, Григорія Томила, Миколи Самійленка, Володимира Крупеніча, Володимира Міненка та інших любителів бджолярства – вже досвідчених бджолярів. Отак за їхньої підтримки й порад і захопився цією справою.

На пасіці, яка розташована в Ясенівці, біля гречневого поля, стоїть бджолиний гул. Допоки лаштувались, щоб зробити фото, кілька комах заплутались мені у волоссі. Відчула пекучі жала на руці, плечах. Довелось швиденько рятуватись у тіні дерев. Тільки з третьої спроби вдалось задумане.

– Бджоли не люблять метушні й поспіху, – каже мер. – А я по натурі людина імпульсивна, емоційна, ще й часу завжди бракує. Тож жалять мене, скільки хочуть. Однак все то дрібниці в порівнянні з тим, яке задоволення ти отримуєш, займаючись бджільництвом. Тут, на пасіці, я відпочиваю душею, відволікаюсь від усіх проблем, забуваю про поспіх. А ще годинами можу спостерігати за укладом життя бджолосімей. По суті кожна з них – то ідеальна форма управління маленькою державою. Працює чіткий механізм, закладений на генетичному рівні. Молоді бджоли, які нещодавно народилися, мають прибирати вулик. Вся сім’я працює над майбутнім, над продовженням роду. Треба бачити,як вони оберігають матку, як годують та захищають її. А які вони всі трудівниці! У період медоносу робоча бджола живе місяць, хоча в інший час тривалість життя цих комах значно довший – до півроку. Оце самопожертва!

Про бджіл та їхній життєвий уклад Андрій Богдан може говорити безкінечно – йому як посадовцю, який опікується життям громади, дуже подобається ідеальний уклад, який панує в бджолиному суспільстві. Каже – було б ідеально, якби людство вчилося способу існування у цих комах.

Сьогодні пасічне багатство мера становить десять вуликів. Каже, що за період медоносу кожний вулик дає близько бідону меду. Андрій Іванович із задоволенням пригощає солодким бджолиним гостинцем друзів і знайомих. Оцінивши смакові якості меду, знаходиться й багато бажаючих купити його. А що мед справді смачний – переконалась особисто.

Світлана ТОМАШ. “Новини Городнянщини”