Таня малює картини олівцями, фарбами, олією, пастеллю – на полотні й папері. Веселково розмальовує під’їзди й стіни будинків і двері. Творить чудові візерунки на склі. Проводить майстер-класи з вітражного розпису і валяння з шерсті для дорослих і дітей. А ще пише вірші й хоку, колекціонує крилаті вислови та ілюструє їх, опановує особливі методики дихання (і зокрема, вайвейшн)… Тобто, як зізнається, шукає саму себе в часі й Всесвіті та пізнає.

Окрім творчості, займається і буденними справами – верстає один із чернігівських тижневиків.

КНИГА ВІРШІВ ДЛЯ МАМИ

З дитинства Тетяна віршує і вже не згадає, що взяла до рук найперше – ручку чи олівці. Писала для душі й видавати збірку віршів не збиралася. Правда, до ювілею матусі (до семидесятиліття) підготувала неньці незвичайний подарунок – зібрала свої поезії, передрукувала й оформила як книгу з промовистою назвою «Вірші для мами».

– Мабуть, я – єдина поетеса, що має книгу в єдиному примірнику. Книгу, присвячену найдорожчій людині, – розповіла Тетяна.

Така собі незвичайна та оригінальна збірка, не призначена для широкого загалу. Деякі з віршів Таня надіслал мені на електронну пошту. У поетичному слові гармонійно сплелися філософські й громадянські мотиви, інтимна і пейзажна лірика. Близькі за духом кожній жінці, котра шукає щастя і чогось незвичайного в цьому суєтному світі:

Хочу сонця великий келих,

Щоб одним ковтком – і до дна.

І тоді я забуду сп’яніла,

Що давно вже – і досі одна.

Хочу вітру шалені чари,

Хочу моря обійми м'які.

В тих обіймах ніяк не згадати,

Хто ж мене цілував залюбки.

Легко читаються і японські тривірші – хоку. Можливо, тому, що «Не спалось.

Уснула в четыре утра.

Проснулась японкой.

В них багато осінніх барв і відтінків, як і сама ця пора року – з пізніми квітами, із яскравим килимом опалого листя, з багрянцем дерев, з легкою печаллю за теплими літніми днинами. Осінні настрої лягають на папір:

Листьев кленовых охапку

Снова домой принесу,

Шуршащий ковер.

Щедро й безоглядно Тетяна Кузик роздаровує барви, кидаючи в сіре одноманітне небо «голубу хустину», і стає веселіше. Передчуття дива, очікування щастя-радості передається кожному, хто читає поезію Тані.

Додам, що вона постійно занотовувала крилаті фрази й афоризми. Геродот, Румі, Бенджамін Франклін, Еріх Марія Ремарк, Пауло Коельйо, Террі Пратчетт… Сказане великими людьми не тільки залишилося в блокнотах, але й спонукало Тетяну проілюструвати ці думки. Так народилася колода карт – 72 оригінальних шедеврів, що змушують замислюватися над суттю буття й пізнавати себе.

КАРТИНИ МАНДРУЮТЬ ПОМІЖ ЛЮДЬМИ

Свого часу Тетяна Кузик закінчила факультет початкового навчання і образотворчого мистецтва Чернігівського педагогічного університету, але з вчителюванням не склалося. Творчість переважила: стала і хобі, і натхненням, і заробітком. Талановита художниця пише картини і для душі, і на замовлення, і як подарунки друзям, і для продажу.

На першій персональній виставці її робіт, організованій у прес-клубі реформ, я теж купила дві картини – «Сон-траву» та «Осінні квіти». Вже п'ятнадцять років ці квіти радують серце й випромінюють тепло.

Жоржини, айстри, маки, всілякі польові квіти оживають на полотні й папері.

– Люблю малювати квіти, – зізнається Тетяна. – Як і птахів, метеликів, пейзажі та абстрактні сюжети. Яскравими кольорами і їх відтінками. Червоним, малиновим, жовтогарячим, апельсиновим, жовтим, синім. Картини роздаровую, навіть деколи забуваю «оздобити» своїй підписом. Не засвідчую авторство, адже й так знаю, що створене мною. Працюючи в газеті «Гарт», залюбки ілюструвала вірші чернігівських поетів.

Цьогоріч Тетяна розмалювала ялинкові іграшки. Для себе залишила тільки одну. Малює, як каже, і для себе, і на радість людям. Останнім часом захопилася і картинами, «захованими» в коло. Втішає, що така техніка під силу кожному. Треба тільки взяти звичайний аркуш і олівці чи фарби. Головне – не боятися (цього вчить і на майстер-класах).

– «Один шанс на мільйон випадає у дев’яти випадках із десяти», – цитує свого улюбленого англійського письменника, майстра сатиричного фентезі Террі Пратчетта.

– Не думала, що залюбки розмальовуватиму у стилі Петриківського розпису під’їзди будинків, – говорить Тетяна. – Хоча мені більше подобається оздоблювати візерунками підсвічники, скляні вазочки й склянки. Вітражний розпис став улюбленим заняттям.

Без перебільшення, Тетяна Кузик малює всім – руками, олівцями, крейдою, фарбами… Щось у цьому є магічне й привабливе.

Чи, можливо, ця багатогранність запрограмована вже в самому імені Тетяна, що в перекладі з грецької трактується як «встановлюю, призначаю». Хоча народилася моя співрозмовниця влітку, а Тетяною назвав старший братик. Батьки й бабусі дружно схвалили.

– В Олександра на той час була симпатична подружка в дитячому садку. Та Танечка йому, шестилітньому, дуже подобалась, – посміхається моя співбесідниця. – Тетянин день сприймаю не як персональне свято.

Як би там не було, а Чернігівщина викохала таку багатогранну й непересічну особистість, котра творить красу і бентежить наші серця палітрою барв і поетичним словом.

Ольга ЧЕРНЯКОВА. Фото з архіву Тетяни Кузик