Почуття від дороги на станцію були змішані, оскільки після нетривалої дискусії виявилося, що у присутніх є брак бодай якихось змістовних знань про атомну енергетику. Натомість уся інформація, що крутилася в голові, зводилася до Чорнобиля, небезпеки та радіації.
Перше приємне враження наздогнало журналістів у навчально-тренувальному центрі АЕС – приміщенні з великими пультами та незліченними вимикачами, індикаторами та показниками. Тут метушилися люди в сірій формі, моделюючи різноманітні аварійні ситуації, відпрацьовуючи до деталей порядок дій, виважено реагуючи на повідомлення, що лунали з динаміка.
Усі працівники ХАЕС мають проходити періодичне обов’язкове навчання з підтвердження навичок реагування на форс-мажорні обставини. У випадку ж не складання двічі тестових завдань такого працівника звільняють.
До речі, на станції цілодобово йде відеоспостереження за безпекою виробництва. Зображення наживо транслюється в МАГАТЕ – міжнародну організацію атомної енергетики.
Ознайомивши з роботою навчального центру, організатори провели журналістів безпосередньо на територію ХАЕС. Масштабність вражає – побудована у 1977 році ХАЕС займає гектари території та налічує понад 5000 працівників. Наразі працюють два енергоблоки. Перший введено у дію 22 грудня 1987 року, другий – 8 серпня 2004 року.
Найголовніше враження – тотальні заходи безпеки на станції та розуміння масштабу відповідальності працівниками. Це виражалося у всьому: правилах поведінки на станції, ретельному контролі допуску, прискіпливому порядку, зосереджених обличчях працівників ХАЕС, що діловито снували повз нашу дещо розгублену делегацію.
Надзвичайно цікавим було спілкування з керівниками станції, які терпляче відповідали на нескінченні запитання журналістів. Атомники приємно вразили багатьма раніше невідомими моментами. Наприклад, інформацією про кількість шкідливого опромінення, що викидається в довколишнє середовище і становить зразковий показник – менше одного відсотка. Це ніяк не в’язалося з моїм особистим внутрішнім уявленням про страшну радіаційну зону атомних станцій з пожухлою навколо та відсутністю нормальної здорової фауни.
Усе виявилося з точністю до навпаки. Начальник відділу охорони навколишнього середовища Олександр Левицький детально розказав про взаємодію ХАЕС з довкіллям. Зокрема, про велику увагу, яка приділяється збереженню та розвитку тваринного світу. Наприклад, бобрів у водоймі біля станції розвелося стільки, що їх довелося переселяти на інші території.
До речі, жителі міста Нетішина, біля якого розташована станція, та 30-кілометрової зони всіляко підтримують подальший розвиток станції. Бо вона не тільки дає роботу і досить високі зарплати, але й є абсолютно безпечною для людини та довкілля.
Наразі актуальною є добудова ще двох розпочатих, але незакінчених енергоблоків на ХАЕС. Це дозволило би суттєво посилити енергонезалежність України та мало би загальнодержавне значення в сенсі рушійного показника зростання економіки шляхом створення робочих місць, завантаження великої кількості вітчизняних виробництв, скорочення в подальшому морально застарілих теплоелектростанцій.
…Дорогою додому в думках довго «варив» свої враження від поїздки. Висновки однозначні – прийшло розуміння, що таке атомна енергетика, якою ціною дається світло наших ламп та телевізорів, муркотіння холодильників та настійливий гуркіт сусідських дрілей.
І так – воно того варте. Приборканий атом – це не Чорнобиль, радіація та небезпека. Це виважена праця тисяч людей, їхнє прагнення гордо нести свою відповідальність, щоденно забезпечуючи нас комфортним життям. І найкращий приклад того прагнення – Хмельницька атомна електростанція.
Іван ПЕТРИКЕЙ