Невипадкове знайомство
Усе частіше і частіше переконуюся в тому, що в нашому житті не буває випадковостей. Так і моя зустріч з Георгієм Вербицьким, з яким ми познайомились завдяки… слону.
Так, так саме йому. Одного вечора ми з чоловіком поверталися додому і в одному з гаражів побачили його слона, а потім і творця. Нас здивувало, що в таких непримітних стінах народилася прекрасна скульптура. Із задоволенням роздивлялися дивного гаражного гостя, де в кожній деталі відчувалася рука майстра.
Слон стояв ніби живий. Так і хотілося до нього доторкнутися. Георгій дозволив погладити скульптуру, а потім сором’язливо почав розповідати про історію її створення.
З його розповіді ми дізналися про подробиці скульптурного творіння і ще багато цікавих речей.
Усе починається з дитинства
Саме в дитинство ми хочемо повернутися, ставши дорослими. Про дитячі роки згадуємо завжди з ніжністю та трепетом. А про своїх батьків, які вклали всі сили та душу в нас, завжди пам’ятаємо.
Георгій Вербицький народився 35 років тому, зробивши подарунок одній творчій чернігівській сім’ї. З самого дитинства батьки прищеплювали любов до прекрасного. Воно і не дивно, адже батько – талановитий скульптор Придесення, а матуся – художниця та поетеса з ліричною душею.
Василь Дубовий, батько Георгія, був хорошим майстром (на жаль, його вже немає з 2003 року) та зумів передати скульпторські здібності сину. У Чернігові він мав свою майстерню. Його казкових персонажів можна було побачити в міському парку культури та відпочинку. А біля шахового клубу, що на П’ятницькій, красувалися шахові фігури – король, ферзь та пішак. Шкода, що нині ми не можемо їх побачити, оскільки фігури були зроблені з дерева і час зробив свою справу.
Василь Степанович створював свої роботи не тільки з дерева, а й з каменю та бронзи. Приміром, меморіальна дошка на честь славетного пращура Миколи Вербицького-Антіоха, яка висить на стіні родового будинку на Лісковиці, милує око й досі. Шкода, що проєкт скульптури «Журливий янгол надії» так і не було реалізовано. А ще він частенько їздив на різноманітні ярмарки, майструючи оригінальні вази, шкатулки, чернігівські сувеніри з глини із зображенням Валу, гармат, церков та місцевих пейзажів.
Утім, крім творчих здобутків, Василь Дубовий був ще й патріотом. Під час розпаду Союзу він був першим, хто підняв український прапор у Чернігові над старою пожежною вежею, де була його майстерня. Разом зі своїм товаришем Олександром Жоголком піднялися нагору, встановивши державний стяг. Уже наступного дня почалися дзвінки з КДБ, проте прапор продовжував майоріти.
Мама Георгія, Олена Вербицька, була художницею від Бога, оскільки спеціальної освіти не мала. Після зустрічі з майбутнім чоловіком почала писати картини. Працювала у 80-і роки в худкомбінаті на території Єлецького монастиря, де частенько бував її маленький син Георгій, який ніби всотував її художню майстерність з дитинства.
– Раніше частенько їздили до Криму з мамою, – згадує Георгій. – Там вона постійно писала неймовірні пейзажі. Я дивився на красу й хотів сам творити. Чесно, сам ніколи не розумів живопису. Красиво, але рука не лежала до цього. Хоча я малюю і в мене непогано виходить. Проте графіка подобається більше.
Між іншим, деякі вцілілі роботи батьків Георгія, знаходяться в музеї історії на Лісковиці у школі №4. А ще на збереженні в музеї імені Коцюбинського знаходиться скульптура його батька «Дід з рибкою» висотою більше двох метрів. Два роки тому там була виставка робіт Василя Дубового та Олени Вербицької. Після чого експонати перевезли на Лісковицю, а величезну скульптуру так і не змогли забрати.
Тож, як бачимо, Георгію було в кого вчитися художньої майстерності. Перші свої свищики створив ще п’ятирічним хлопчиком, адже, як і будь-яка дитина, любив ліпити з пластиліну та глини. Подобалося малювати машинки, уявляючи себе дизайнером автомобілів. Має й музичну освіту, навчався грі на скрипці вісім років. Згодом спробував грати й на інших музичних інструментах.
Після закінчення школи №8 вступив до Чернігівського національного університету «Чернігівський колегіум», отримавши творчу професію. І вже пізніше з великим розумінням справи почав творити скульптурні композиції.
– Завжди, мабуть, хотів займатися справою батька. Раніше над цим не задумувався, а воно саме потім у житті мене наздогнало. Задоволений, що пов’язав своє життя з творчістю, а не застряг у рутині як більшість людей. Я поєднав свою роботу й хобі в одне ціле та отримую від цього не тільки задоволення, а ще й дохід, – з радістю розповідає Георгій.
У пошуках себе
Зазвичай, коли людина стає на самостійний шлях, починається один з найцікавіших етапів у її житті – вибір справи до душі. Не завжди виходить піти за написаним сценарієм.
– Я шукав себе дуже довго, та не знав, чим хочу саме займатися, – згадує Георгій Вербицький. – Спробував себе на будівництві. За що тільки не брався. Ніде довго не затримувався, бо це було не моє. Адже мені подобається займатися творчими процесами – ліпити, малювати, створювати скульптурні образи. Дуже цікаво працювати з металом та деревом. Приміром, був період у житті, коли захопився різьбленням іконостасів.
Відтоді у Георгія і з’явилося відчуття та розуміння, чим хоче насправді займатися у житті. Він їздив по місту, дивився, де та що будується, пропонуючи свої творчі послуги. Таким чином шукав перші замовлення. А потім закружляло все та понеслося…
Невдовзі почало працювати «сарафанне радіо». Нині ж люди вже звертаються до нього як до фахівця.
– Працювати в оформленні інтер’єрів розпочав років сім тому. До цього робив різні сувеніри з глини, гіпсу, авторські світильники. У мене в голові завжди купа ідей. Та й фантазія добре працює. Я винахідник з самого дитинства. Коли ж беруся до роботи, то творю все від душі, відкриваючи свій внутрішній світ, – каже скульптор.
Тепло в роботах
Георгій з теплотою згадує всі свої роботи. Він і досі пам’ятає один із перших барельєфів на замовлення із зображенням пейзажу – море, гори та скеля. Нині ця робота є прикрасою одного приватного будинку в Чернігові.
Уже незабаром з’явилися інші роботи. Серед найяскравіших – барельєф зі слонами та залізобетонне червоне серце. Нині ж завершив роботу над скульптурою Будди, над якою працював останнім часом.
А ось хто бував у туристично-готельному комплексі «Бреч» в Корюківському районі, той, мабуть, смакуючи вишукані страви в ресторані, бачив барельєфи на римську воєнну тематику. Там Георгій працював у 2012 році. Відвідувачі можуть також милуватися макетом корабля 17–18 століть довжиною близько 5 метрів.
За задумом, дві його частини – корма і ніс – мали виглядати зі стін, тобто звисати одна напроти другої на висоті. Відповідно мати мінімальну вагу, високу міцність та дрібну деталізацію. Вирішили робити корабель суцільно та розділити на дві рівні частини. Конструкція з самого початку збиралася як дві незалежні частини, злиті в одне ціле, з необхідним кріпленням для подальшого монтажу.
До речі, я теж там була минулого року і бачила цей корабель. Тоді я ще не знала, що невдовзі познайомлюсь і з його талановитим автором.
Вдалі перші експерименти
Георгій постійно експериментував з різними матеріалами. Були в його практиці сніг та пісок. Мабуть, гуляючи взимку в міському парку культури та відпочинку, хтось з вас бачив скульптури зі снігу. Одна з них – закохана парочка на лавці – робота нашого майстра.
А ще в родині Георгія колись була хороша традиція – відпочивати влітку на річці в палатках на берегу Десни в Боромиках. Там провів він багато незабутніх дитячих та юнацьких днів. Уже на 24 році, відпочиваючи, хлопець захотів спробувати зробити щось з піску. Працював наполегливо майже цілий день на спекотному сонці, проте результат перевершив навіть його очікування.
Красуня з піску, що грайливо лежала на берегу, вийшла дуже реалістичною. А до її волосся, виготовленого з глини, так і хотілося доторкнутися кожному перехожому. Серед них був і відомий чернігівський фотограф Віктор Кошмал. Скульптуру він сфотографував і навіть розмістив світлини на шпальтах однієї з чернігівських газет. А для автора це було ще й хорошим поштовхом, аби творити далі.
Улюблені скульптури слонів
Георгій у кожну роботу вкладає всю свою душу, бо інакше, каже, просто не може. До того ж він ще й перфекціоніст по натурі, тобто прагне завжди досконалості в усьому. Тож коли отримує замовлення, ставиться до цього з неабиякою серйозністю.
Саме так було і з замовленням на слонів, яких, як зізнався Георгій, дуже любить. Йому подобаються ці тварини, оскільки вони пов’язані з його внутрішнім світом.
Замовниками були представники мережі магазинів Librarium. Проте це не просто магазини, а творча територія. Тут мало хто може втриматися, щоб не взяти до рук пензлика та не втілити свої фантазії. А скульптура слона, якого також можна розмальовувати, пасує до цієї творчої концепції. До речі, таких незвичайних магазинів поки що два в Україні – у Сумах та Чернігові.
– У мене було завдання зробити простого слона, щоб діти могли розфарбовувати, – посміхається Георгій. – Проте мені не цікаво спрощувати роботу. Я витрачаю багато часу на деталізацію, а результатом задоволені всі. Зробив слона, як його бачив. Перший слон, якого створив за два місяці, поїхав до Сум у кінці листопада 2017 року. Другий «народився» навесні 2018 року та стоїть у центрі «Голівуд» в Чернігові на радість дітлахам.
А третій слон, з яким я познайомилася особисто, помандрував уже до Києва та очікує на свою домівку. Георгій ним пишається найбільше, оскільки вклав багато сил та любові. Якщо у перших двох слонів не було дрібної деталізації, то в третього вже можна побачити кожну складочку шкіри та відчути на дотик.
– Усі слони схожі, оскільки з першого я зняв форму з гіпсу. Зробив це, щоб повторити пропорції тварини. Потім складав з бетону та зварював каркас для міцності. Третій же має металевий каркас з товстої арматури. Зварював каркас і одночасно ліпив з бетону, а деталізацію проробляв уже гіпсом. Між іншим, вага слона близько 400 кілограмів, – зауважує Георгій.
На моє запитання про найулюбленішу скульптурну роботу він відповів: усе в майбутньому, все попереду.
Цікаві грані
На цьому Георгій не перестає дивувати, а з кожним словом відкривається ще одна цікава грань його таланту.
– У моїй особі пропав інженер-винахідник, – зізнається він. – Мені дуже подобається щось придумувати. Навіть сни бачив з інженерними винаходами. Приміром, дирижабль чудернацької форми, на якому я літав уві сні.
Георгій на «ти» з технікою, яку любить розбирати і збирати. На його рахунку вже не один зібраний мотоцикл. А розпочалася любов до коліс ще в дитинстві, коли батько подарував йому дитячий велосипедик. Відтоді він постійно на колесах, бо не любить міський транспорт. Навіть взимку їздить на велосипеді та мотоциклі.
А ще любить активний відпочинок – лижі, ковзани та ролики. Мабуть, недарма Георгію подобаються засоби пересування, бо любить мандрувати. Улюблені міста – Львів, Ужгород, Київ. Проте Чернігів та нашу область вважає найкрасивішими та найріднішими.
Велосипедом та мотоциклом об’їздив не одну місцевість. Звичайно, до душі відпочинок на Чорному та Азовському морях. Подобається створювати штучні водойми та імітацію живої природи. Має безліч ідей, які готовий реалізовувати.
Славетні предки
Крім багатогранності талантів Георгія, має ще й славетних предків.
– Мій прапрадід – Микола Андрійович Вербицький-Антіох – співавтор українського гімну, – зізнається Георгій.
Уже багато років поспіль 27 січня в Україні святкують день народження Павла Чубинського – автора слів «Ще не вмерла Україна». Насправді це колективний твір, написаний на замовлення керівника київської «Громади» Володимира Антоновича студентами-громадівцями. Чубинському ж у пісні належить лише приспів та загальна правка.
Саме перший куплет і написав Микола Вербицький-Антіох, прапрадід Георгія, дворянин, 19-річний студент Петербурзького університету. Разом з ним пісню писав 21-річний студент Київського університету Тадей Рильський. А викладач Київського жіночого пансіону сестер Ленц, правнук запорозького козака Павло Чубинський керував ними, редагуючи та створюючи приспів.
Хоча всі вони були різних національностей, але стали першими творцями українського Гімну. А відомою на всю Україну пісня стала завдяки імені Шевченка, оскільки вірш відкривав підбірку з чотирьох віршів поета, опублікованих у Львівському часописі «Мета». Між іншим, Микола Вербицький – є ще й дідом українського поета доби Розстріляного відродження Марка Вороного та тестем поета Миколи Вороного.
Тож на Лісковиці, в родинному будинку Вербицьких, де жив та творив Микола Вербицький-Антіох, можна побачити меморіальну дошку, зроблену на його честь батьком Георгія.
Я відкритий для цікавих проєктів
Кожна талановита людина повинна обов’язково надихатися, аби створювати щось нове. Для Георгія натхнення – чудовий день, красива природа, цікаві мандри та знайомство з новими людьми. Проте найбільше окрилює на творчість любов.
За його словами, треба жити сьогоднішнім днем і радіти кожному моменту. Адже з віком розумієш, що всі ми обмежені в часі, тому треба інколи поспішати жити та отримувати максимально радість від життя.
– Я багато експериментую і методом спроб та помилок йду вперед, – каже чоловік. – Відчуваю великий потенціал, багато чого хочеться ще зробити та втілити. Є бажання робити щось монументальне. Я відкритий для будь-яких цікавих і великих проєктів, бо дуже хочеться прикрасити наше місто чимось незвичайним.
Насамкінець нашої розмови Георгій поділився планами та висловив свої побажання:
– Знайдіть свою улюблену справу, і тоді до кінця життя вам не потрібно буде працювати. А ще треба вміти насолоджуватися дрібничками та налаштовуватися завжди на позитивну хвилю.
Любов СИЛА