Вистава у постановці Андрія Бакірова, художнього керівника Чернігівського драмтеатру, відбулася на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. За оцінками критиків, це, з одного боку, документальне відображення буремних історичних подій, що відбувалися в Україні у 1917-1918 роках, з іншого — натхненний реквієм мужності й самовідданості юних патріотів молодої Української держави.

Балада про Крути" є сценічною версією однойменного твору чернігівського літератора Анатолія Покришеня. У виставі задіяні понад 120 учасників — з облдрамтеатру ім. Т. Шевченка, з Молодіжного театру, обласного дитячого (лялькового) театру ім. О.Довженка, академічного народного хору обласної філармонії.

У сценічному оформлені вистави використані документальні кадри реальних подій того часу, фотографії загиблих захисників незалежності України. Прототипом декорацій стали об'єкти Меморіального комплексу “Пам'яті героїв Крут”. Одяг, зброя та інший реквізит максимально наближені до реально існуючих у той історичний період.

“Ця вистава, пам’ятні заходи, які відбуваються впродовж цих днів по всій Україні - передусім адресовані вам, це неймовірно романтична, героїчна, але правдива історія, що вже стала легендою, - сказав Міністр культури Євген Нищук, який побував на прем'єрі. - Я глибоко переконаний, що в найкритичніший, найвідповідальніший момент, коли буде потрібно, у нас завжди знайдуться, на нашій благословенній українській землі, ті відважні хлопці-герої, які готові пожертвувати найголовнішим за свободу, за рідну землю та українську державу”.

“Мені здається, режисер Андрій Бакіров доклав надзвичайних зусиль, щоб “Балада про Крути” відбулася, — поділилася враженнями в.о. першого заступника голови облдержадміністрації Юлія Свириденко, яка також побувала на виставі. — На мій погляд, матеріал надзвичайно складний, та митцеві вдалося знайти єдино правильну форму зображення особистостей простих студентів та ліцеїстів, які зробили найважчий у своєму житті свідомий вибір. Прекрасні актори не грали на сцені, а насправді переживали почуття і долі юнаків, які 100 років тому стали Героями. Кожне слово, погляд, інтонація хлопців, які в останню хвилину свого життя співали “Ще не вмерла…”, були просякнені любов'ю до рідної землі. Звичайно, із зали я вийшла зі сльозами на очах, та водночас з відчуттям величезного духовного піднесення і впевненості, що пам'ять про Героїв Крут житиме вічно, як житиме і Україна”.

Фото Анастасії Біанкі

{oziogallery 905}