– Львів – місто, у яке я завжди мріяла потрапити. Дочитавши допис до кінця, написала хлопцю особисте повідомлення. Сказала, що їду. Класному керівнику написала пояснювальну, що вирушаю за моментами, від яких захоплює дух, бо ці кабінети мені набридли. Так почалася моя стопоманія, – ділиться 18-річна Міра Лірика з Чернігова.
Батьки не в захваті від думки, що дівчина може мандрувати одиначкою, тож доводиться шукати напарника/цю. Особливо, якщо подорож запланована на велику відстань. Утім до підбору попутників вона підходить з особливою філософією.
– Якщо їду не в Київ, а кудись подалі, то беру людину, яку давно хотіла пізнати ближче або ж навіть перевірити. Це своєрідний тест. Великою компанією не стопила, зазвичай об’єднуємося в пари. Найоптимальніший варіант – дівчина та хлопець. Студкауч добре допомагає в пошуку попутників. З огляду на те, що катаюся часто, уже є знайомі, друзі, друзі друзів і просто хороші люди, котрі допомагають, – каже Міра.
Під час подорожей їй вдалося на власні очі побачити найбільші українські міста. Щодо складання графіку дівчина зауважує, що в цьому немає сенсу. Якщо плануєш потрапити до пункту А, то обов’язково опинишся в пункті Б. Тож вона, як і левова частка стоперів, просто збирає рюкзак з найнеобхіднішими речами та їжею і їде.
Попри те, що здебільшого стопери переконують, що в халепи під час подорожей вони не потрапляють, дещо іноді на поверхню таки спливає. Наприклад, одного разу під час зливи у Львові, коли Міра прийшла на вписку, промокла до останньої нитки, дівчина побачила у квартирі практично одних хлопців, які, вочевидь, перед цим вживали наркотичні речовини. Залишатися там вона не могла, тож довелося швидко бігти в інше місце.
– Люблю історії з далекобійниками, бо вони взагалі «круті товариші», кілька разів доводилося ночувати з ними у фурах. Здебільшого це добряки, які нагодують, напоять, ще і спати вкладуть. Чудовий народ, але не всі. Якщо ви дівчина і хочете дістатися кудись автостопом, то слід пам’ятати, що насамперед ви мандрівник. Тому рюкзак, волосся у хвіст і веселий одяг (футболки з курчатами, різнокольорові лосини тощо), ніякого світлофора на обличчі. І посмішка.
З власного досвіду можу сказати, що термокружка – це важливо. Я беру блокнот, куди записую різні лайфхаки, і ще паперову мапу, адже телефон може розрядиться/загубитися. Слід звертати увагу на те, до кого сідаєш у машину. І продумати, чи видно вас на дорозі в темну пору доби.
Оминайте розмов про політику та релігію. Просто підтримуйте бесіду й не давайте заснути водієві. Є такі люди, які сідають у машину і сплять. Водій підбирає не для того, щоби йому під руку сопіли, адже часто це далекобійники, а вони можуть довго не спати, - каже Міра.
Нещодавно читала коментарі в популярному чернігівському пабліку, що ті, хто хочуть їхати без грошей, дурні. Це мене розвеселило. Автостоп в Україні розвивається вже протягом 5 років, і це класна річ! Якщо ти можеш допомогти – допоможи. У чому проблема? До того ж автостопники – веселий народ, від них можна дізнатися купу цікавої інформації, вони щедрі, часто дякують. Автостопник – не означає «бомж». Просто ми знаємо, як правильно розподілити свої фінанси й час.
Коли на трасі ламається чиясь машина або когось збивають, інші люди не питають самі у себе: «Чого я повинен йому допомагати?». Просто йдуть і роблять. Таких людей мало, але вони є. Саме на безкорисливій допомозі іншим тримається наш світ. Хтось його тримає, а хтось – ні. Ось і все, – переконана Міра.
Інша дівчина, з якою журналісти «Часу Чернігівського» спілкували щодо автостопа, розказала про те, що під час перших подорожей у неї не було навіть рюкзака.
– Це вже згодом я придбала рюкзак на 30 літрів. Такого об’єму мені вистачило у Карпатах, хоча деякі купують рюкзаки починаючи від 60 літрів. Я ж навпаки – вирішила, що візьму з собою мало речей та багато грошей. Практика показала, що гроші вирішують далеко не все. Виявилося, що в деяких місцях навіть придбання змінної футболки є проблемою, – поділилися досвідом Христина Марцева з Чернігова.
Під час нашої розмови дівчина пригадала чимало цікавих історій. Кожна з них супроводжувалася усмішкою. З її розповідей здавалося, що сісти в автівку невідомої людини – то так легко, неначе купити буханець хліба в магазині. Дівчина сяяла, вона не бачить нічого, що могло б їй заважати подорожувати саме так. Вона й сама неодноразово прихищала на вписку однодумців з інших міст.
– Була така цікава історія, коли ми вирішили поїхати в Одесу через Бла-бла-кар. Домовилися з жінкою телефоном, хоча дізнавалися ціни ще в кількох водіїв. Тож коли нам подзвонив чоловік та перепитав, чи все в силі, то ми йому відмовили. Це вже потім, коли ми прочекали певний час у зазначеному місці, зрозуміли, що щось не так. Зателефонували цій жінці й дізналися, що напередодні нам телефонував її чоловік. Довелося шукати іншого водія. Витратили купу грошей, навіть потягом би вийшло дешевше.
Коли поверталися з Одеси, то нас до Києва підвіз перс, який їхав у Харків. Пропонував поїхати з ним, але ми вирішили повернутися додому. Чоловік розказав багато цікавих історій, пригостив кавою. Таке насправді буває рідко.
Було, що намагалися кілька годин спіймати драйвера, але зупинялися лише чоловіки, які поводилися так, що ми їм відмовляли. Одного разу зупинилася вантажівка, але беручи до уваги те, що гальмівний шлях у неї великий, зупинилася вона далеко від нас. Ми з подружкою побігли до авто, щоб сказати, що нам в інший бік. Підбігли, а там смаглявий чоловік. Не знаю, що нами керувало, коли ми сіли до нього. Він навіть мову погано знав.
Виявилося, що це турок. Він віз вишні. Потім ще й грошей дав на таксі. Це був мій перший досвід спілкування з турком. Звісно, ми не зрозуміли, що трапилося, коли він зупинив машину на трасі та почав казати з акцентом: «Вихади из машини». Коли вийшли, він відкрив дверцята фури, дістав розкладний стіл, стільці, плитку та почав жарити ковбаски й робити салат, – з усмішкою пригадує дівчина.
За її словами, подорож автостопом кожного разу неначе вперше. Люди трапляються різні, та й у мандрівку вона збирається спонтанно.
– Пройшли 40 кілометрів по Карпатах, побували у Горганах. Запаслися їжею: каші, локшина швидкого приготування, батончики, багато води, друг узяв сухі борщі тощо. Вже коли планували повертатися, то вечоріло й довго ніхто не зупинявся. Вписку ми знайшли через знайомих знайомих. Подумали, що вже пізно й ніхто нас не погодує, тож купили в магазині круасани та сік, з’їли на вулиці та пішли шукати домівку.
Двері в під’їзді будинку в Івано-Франківську нам відкрив хіпстер в окулярах і піжамі в клітинку. Ліфт працював, але він повів нас пішки на 9-й поверх. Ми одразу подумали, що хлопець дотримується принципів здорового способу життя. Запропонував нам величезну каструлю перловки з овочами. Це була найсмачніша веганська їжа, яку я коли-небудь куштувала. Зранку приготували ще більше їжі. Це нас неабияк здивувало. Я взагалі кожного разу дивуюся, коли нас годують. Чим західніше ти мандруєш, тим відкритіші люди, – ділиться досвідом Христина.
На запитання, чому вона мандрує автостопом, дівчина відповіла, що насамперед вона їде до знайомої людини. Саме на основі вражень від спілкування з місцевим мешканцем в неї і складається враження про ціле місто.
– Наприклад, одному моєму знайомому не сподобався Гомель. А якби я зустріла там гарних людей, то мені сподобалося б і місто. Місто – це люди. З іншого боку, відколи я побувала в горах, вже не зможу проміняти їх на море.
Нас якось підвозив далекобійник, який віз вантаж із Берліна в Корюківку. Розповів, що підвозив дівчинку, яка цікавилася буддизмом. Мало того, що вона довго про це розповідала, так потім ще й водія агітувати стала. Таке поводження для стоперів взагалі неприпустиме. Також радять, щоби красиві від природи дівчата прибирали волосся, бо водій може не так її зрозуміти й за першої ліпшої можливості звернути з траси, – наостанок додала Христина.
Не кожен стопер може легко знайти собі компанію серед друзів, тож доводиться шукати однодумців у мережі. Бувають випадки, коли тобі трапляється людина, з якою ти не можеш знайти спільної мови.
Деякі отримують враження не від подорожі, а від думки, що зараз він/вона зробить селфі та отримає декілька десятків вподобайок на своїй сторінці. Буває, що тебе безкоштовно нагодують, а буває й так, що доведеться чимчикувати кілька десятків кілометрів порожньою трасою. Тож перед тим, як наважитися на таку подорож, бажано вивчити всі правила та передбачити ймовірні форс-мажори.
Юлія КОВТУН