Вона приїхала зі столиці на запрошення безкоштовних курсів української мови. Жінка підкреслила, що подібних курсів у країні вже чимало, але такого розмаху як у Чернігові немає ніде.
Свій виступ письменниця почала цитатою: «Країна, де навіть із собакою потрібно говорити російською». Уривок, який вона читала декілька хвилин, був про Україну, але водночас здалося, що йдеться про зовсім іншу країну.
Річ у тім, що головний персонаж тексту намагався спілкуватися в магазинах українською, а у відповідь лише чув: «Я вас нє понімаю!». А деякі українці навіть запитували його, якою мовою він спілкується, чи не білоруською часом.
Дочитавши уривок, Наталія Мейс підкреслила, що такою Україна була раніше. Сьогодні вона інша.
{jb_quote} Тепер мене не лають за мою українську, навіть чиновники почали нею спілкуватися. Коли я сіла в маршрутку «Київ-Чернігів», то привіталася з усіма українською, мені радо відповіли цією ж мовою, а потім знову повернулися один до одного та продовжили спілкуватися російською. Я переконана, що ми маємо більше спілкуватися рідною мовою, звертатися до людей, чути їхні відповіді (нехай і не ідеальні). З суржиком ми вже якось впораємося. Перед нами інша проблема — втрата ідентичності, — сказала слухачам курсів української мови та студентам політехнічного університету Наталія Мейс.{/jb_quote}
Дослідниця підкреслила, що українська мова багатогранна, але останнім часом її засмітили чужі та викривлені слова. Тож коли вона писала книжку «Андрій Первозванний», то добирала слова в словнику.
Мейс говорила зі слухачами курсів і про запозичені з інших мов слова та порадила молоді в соціальних мережах ставити не «лайк», а «вподобайку».
Саме з таких дрібниць і складається українець, бо мова, переконана вона, це не лише кількасот слів, якими дипломати користуються на роботі, учні в школі, а студенти на парах.
Чи може українська мова увійти в побут українців?
Учні Наталії Дзюбенко-Мейс усе частіше переходять на українську мову. Вона підкреслює, що вивчити слова дуже просто, а от щоби думати як українець та вимовляти з правильною (не російською) інтонацією, доведеться багато працювати. Цікаво, що вона в дитинстві також розмовляла на галицькій говірці, згодом довелося годинами тренувати вимову перед люстерком.
Водночас письменниця та редакторка запевняє, що бажання розмовляти українською вбивається шкільною програмою. Мейс обурена тими методами та способами, до яких звертаються звичайні шкільні вчителі української мови.
{jb_quote} Невже цьому не вчать в університеті? Як можна вчити дітей НЕ говорити так чи інакше? Уже давно всім відомо, що слово «НЕ» не сприймається, тож ваші учні обов’язково говоритимуть саме так, як ви НЕ радите. Навпаки, треба вчити молодь тим словам, які потрібно вживати. Наприклад, Мейс (чоловік — авт.) вживав російське слово «ладно», тож я будувала речення так, щоби він частіше чув український відповідник «гаразд», — ділиться досвідом жінка.{/jb_quote}
Вона також дивується, як можна змалечку знущатися з дітей мовними постулатами: «дієприслівниками» та «дієприкметниками», а натомість чекати від учнів гарного результату.
{jb_quote}Нам уже давно потрібна не мовна політика, а мовна швидка допомога! Ми маємо спростити навчальний процес. Скажу зі своєї практики: поки дитина не сяде за книжку — жоден «дієприкметник» не допоможе їй вивчити мову. У нагоді стануть лише українські письменники та гумористи, які за мінімальний час придумають, як розсмішити та заохотити школярів до вивчення мови, — сказала Наталія Мейс.{/jb_quote}
Редакторка переконана, що українська може стати модною, що українці будуть нею не лише розмовляти, а й думати.
Дослідниця розказала, чому її цікавить тема Голодомору
{jb_quote}Тиждень тому я отримала архівну справу свого діда, якого розкуркулили. Йому заборонили спілкуватися з дітьми, а коли випустили, то із 14 дітей у живих залишилося лише двоє. Потім діда знову заарештували на 10 років без права на листування. Ймовірно, це розстріл. Більше жодних документів про його життя немає. Так, він несхвально відгукувався про комуністів, але чи можна за одне речення знищити майже всю родину? Зокрема, у справах часто пригадується така його фраза: «Раніше я працював на себе, а тепер маю працювати на клятих комуністів». Звісно, з часом я напишу про свого діда теж, — стримуючи сльози сказала письменниця.{/jb_quote}
Її розповідь, хоча й була свідомо полишена дрібниць, справила неабияке враження на присутніх.
Як відомо, пані Наталія автор численних досліджень з проблематики Голодомору та історії України, упорядник книги «Голод-33» (2003 рік) та редактор-упорядник посмертних книг свого чоловіка Джеймса Мейса – відомого американського дослідника, завдяки якому світ дізнався про Голодомор в Україні.
Сьогодні з його доробком працюють і чернігівські історики, вони поширюють напрацювання Мейса серед студентів. Тож не дивно, що на зустріч зі слухачами курсів української мови завітали й місцеві фахівці з історії. Вони також придбали книжки письменниці та взяли в неї автографи.
На останок регіональний координатор курсів української мови в Чернігові Людмила Зіневич подарувала лектору книжку, що містить щоденникові записи Олександра Довженка.
{jb_bluebox}Довідково: Наталія Дзюбенко-Мейс — член Національної спілки письменників України, заслужений працівник культури України, журналіст (газета «День»), публіцист, прозаїк (роман «Андрій Первозванний»), поетеса — авторка збірок поезій «Притча про зорю», «Перепливти ріку», «День холодного сонця», «Та, що біжить по стерні». Лауреат Всеукраїнської державної літературної премії ім. О. Гончара, міжнародної премії ім. Д. Нитченка.{/jb_bluebox}
Юлія КОВТУН