— Газет я не передплачую. Це витрачання часу. Усе, що я хочу, можу знайти в інтернеті набагато швидше. Навіть більше, — похапцем одказує пан Олег, бо поспішає на роботу. Іноді, зізнається, купує газету “Рибалка” та для тещі “Гарт”.

О 10-й ранку в п’ятницю на зупинці “вул. Борисенка” людно. Кілька жінок підходять до кіоску з газетами. Нічого не купують.

— Ідіть краще питайте в центр міста, – радить продавець, – там більше купують. Тут, на околиці, мало людей.

Ближче до центру торгівля справді жвавіша. У кіоску на зупинці “Градецький” протягом 20 хвилин купують п’ять газет.

Худенька жінка питає газету про садівництво. Купує журнал “Истории из жизни”. Зі мною спілкуватися не хоче. Каже, що передплачує “Гарт”, в інтернеті читає “День”, бо купувати дорого.

— Газети купую часто. І місцеві читаю, і всеукраїнські. Особливо люблю “Газету по-українськи” й журнал “Українська вишивка”, — каже Галина Павзинюк, 46 років. Працює вчителем зарубіжної літератури. Купує журнал “Личности”.

— Люблю цей журнал, — простягає подивитися мені. — Тут завжди стільки цікавого можна дізнатися про видатних людей. Але дуже дорогий для мене, аж 35 гривень. Тому беру через раз.

{jb_yellowbox} «Я за те, щоб естетичні смаки формувалися. На мою думку, газета з цим завданням здатна впоратися стовідсотково»{/jb_yellowbox}

Олена Сазонова також любить цей журнал. Вона викладає на кафедрі української мови та літератури ЧНПУ ім. Т.Г.Шевченка. Щовечора читає газети, вважає це чи не традицією. Так було в її родині.

— Мої батьки завжди казали, що інтелігентна людина має цікавитися інформацією. А найкраще поширювати її може виключно преса.

Питаю, що так приваблює її в газеті? Жінка посміхається.

— По-перше, тактильні відчуття. Через телебачення, інтернет я не можу чути шурхоту паперу, запаху друкарської фарби. Мені потрібен дотик, щоби я могла потримати, погортати. Екран та око не діють одночасно. Тому відволікаєшся від головного – від естетичної насолоди. У будь-якому випадку, я вважаю, що любов або не любов до читання газет йде з сім'ї. Якщо в родині читали, приділяли цьому увагу, то від подібного важко відвикати.

У пресі її цікавлять не лише новини. Поважні газети, вважає пані Олена, завжди мають безліч рубрикацій.

{jb_yellowbox} «У газеті має бути не лише шумова інформація, а й елітарна. Така, яка формує естетичні смаки. Я за те, щоб естетичні смаки формувалися. На мою думку, газета з цим завданням здатна впоратися стовідсотково».{/jb_yellowbox}

Серед улюблених газет пані Олени “Україна молода”, “День”, “Газета по-українськи”, “Дзеркало тижня”. Обласних газет не читає:

— Я не належу до людей, які полюбляють читати про погане. Місцеві газети переважно тримають рейтинг на тому, що розповідають, хто кого пограбував, скалічив. Про негаразди я сама розказати можу, тому силувати себе читанням подібного не хочу. У газеті повинен бути розвій. Не можна постійно варитися в одному казані, треба виходити за межі периферії.

Певний час Олена Володимирівна передплачувала газету “Україна молода”. Газета україномовна, щоденна.

— Приходила газета щодня, а приносили мені її щотижня. Усі одразу.

На пошті жінці пояснили, що ніхто заради неї одної цю газету не буде носити. Пропонували передплачувати й забирати щодня на пошті самостійно.

— Але вибачте! Нащо я плачу тоді за послугу, яка так і називається — передплата?

Пані Олену кіоскери знають в обличчя. Часом вона й слова не встигає вимовити, а їй вже кажуть, що на сьогодні улюблену газету розкупили.

{jb_yellowbox} «Якщо хтось цікавиться, якщо це комусь необхідно, то хай будуть і газети. Щодо тактильних відчуттів, то мені не принципово: екран це буде чи папір»{/jb_yellowbox}

Вадим Юрченко — студент філологічного факультету, навчається третій рік. Газет не читає. Йому зручніше користуватися інтернетом.

— Зараз можна швидко зайти до мережі й дізнатися те, що ти хочеш. Хоча, звісно, усе залежить від людини. Якщо хтось цікавиться, якщо це комусь необхідно, то хай будуть і газети. Щодо тактильних відчуттів, то мені не принципово: екран це буде чи папір.

До розмови приєднується одногрупниця Вадима Оксана Мишко, 19 років.

— Газети — це не зручно. Вони неоперативні. Набагато зручніше з телефону відкрити той самий портал Ukr.net. І взагалі газета обмежує мене в інформації. З цієї кількості, що вона подає в одному номері, мені може нічого й не сподобатися.

{jb_yellowbox} «Інтернет скоро потіснить, але, можливо, тоді газети стануть не такими масовими, а перейдуть у щось на кшталт елітного медіа»{/jb_yellowbox}

Олександр Назаренко – головний редактор менської газети «Наше слово» і голова Асоціації регіональних ЗМІ. Він вважає, що газеті ніяк не встигнути за інтернетом, тому й не потрібно цього намагатися.

— Газета має брати читача не оперативністю, про неї зараз і мови нема. На перший план виходить вишліфувана за тиждень якість.

Пан Олександр розмірковує, що локальним газетам легше, бо вони призначені для маленьких містечок та сіл. Інформації про те, що в них відбувається, в інтернеті не так і багато.

— Звісно, інтернет скоро потіснить і це, але, можливо, тоді газети стануть не такими масовими, а перейдуть у щось на кшталт елітного медіа.

Проте газеті й далі існуватимуть. Друковані видання Олександр Назаренко виносить за межі звичайного джерела інформації:

— Друкована преса тримається на традиціях. Насамперед, це традиції сімейні. Часто так буває, що дідусь-бабуся передплачували, батьки передплачували, а тоді й молода сім’я думає: хіба можна від цього відмовитися? Традиція газети — це традиція, яка складалася десятиліттям. Газета, яка приходить у суботу, — як обов’язковий атрибут сімейності, як ритуал.

Культура читання, на думку пана Олександра, ще не втрачена, але втрачається швидкими темпами. Не лише друковані видання стали менше читати, а й книжки.

— Як бібліотеки проводять масові заходи, щоб людина прийшла, побачила, узяла до рук книгу і їй, можливо, це сподобалося, так варто спробувати діяти й з газетами. Культуру читання необхідно культивувати в суспільстві.

Віра КУРИКО

{jb_iconic_document} Матеріал підготовлено в рамках проекту “Школа молодого журналіста”, який реалізовують Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської ОДА, Асоціація регіональних ЗМІ та благодійний фонд «Майбутнє Чернігівщини».{/jb_iconic_document}