Пам’ятка архітектури національного значення – восьмиколонна біла ротонда, споруджена 1843 року на крутосхилі над річкою Снов, може запросто опинитися в проваллі. Сніги, талі води й часті зливи розмивають схил, на якому збудовано бесідку. Сипучий і м’який ґрунт цього пагорба може не втримати споруду. Річка змінила русло, пагорб насичений підземними джерелами.
Перший сигнал тривоги і занепокоєння прозвучав ще три роки тому, коли згадана садиба стала філією Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського. Директор Сергій Лаєвський писав листи-звернення до різних інстанцій з попередженням, що альтанці загрожує небезпека: прірва підступила впритул до пам’ятки.
«Журба» написана серцем
Мальовничий Седнів завжди вабив до себе творчі постаті. У садибі козацьких полковників і меценатів Лизогубів свого часу відпочивали письменники Олександр Афанасьєв-Чужбинський і Борис Грінченко, Великий Кобзар Тарас Шевченко, російський і український художник Лев Жемчужников. Родина Лизогубів щиро вітала в своєму маєтку і відомого байкаря, редактора і видавця газети «Черниговский листок» Леоніда Глібова. Тут він насолоджувався красою, відпочивав душею і черпав натхнення для творчості.
Неповторні седнівські краєвиди зачарували й зворушили серце видатного майстра слова, надихнули на нові твори. Побутує версія, що саме тут Леонід Глібов написав знамениту «Журбу» («Стоїть гора високая…»), що за життя автора стала народною піснею. Хто ж не знаю ці чудові рядки:
«Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.
Під гаєм в’ється річечка,
Як скло, вода блищить;
Долиною зеленою
Кудись вона біжить.
Край берега, у затишку,
Прив’язані човни;
А три верби схилилися,
Мов журяться вони,
Що пройде любе літечко,
Повіють холода,
Осиплеться їх листячко
І понесе вода.
Журюся я над річкою…
Біжить вона, шумить,
А в мене бідне серденько
І мліє, і болить.
Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої,
Пробігли дні щасливії
І радощі мої…
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!..
Стоїть гора високая,
Зелений гай шумить;
Пташки співають голосно,
І річечка блищить.
Як хороше, як весело
На білім світі жить!..
Чого ж у мене серденько
І мліє, і болить?
Болить воно та журиться,
Що вернеться весна,
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!..».
Бесідка, збудована з восьми білих цегляних колон, на яких тримається перевернута ваза-покрівля. Вона, ніби білий птах з розпластаними крилами, висить у повітрі над Сновом. Гай, що піднявся по крутосхилу, огортає легку, ніжну споруду зеленим розмаєм. Поблизу – камінь із написом: «Тут любив відпочивати, милуючись краєвидами, український поет-байкар Л. І. Глібов». Неподалік – пам’ятник автору із словами «Стоїть гора високая».
Ще в шкільні роки з книг про творчості Леоніда Глібова дізнаюся, що ліричну поезію «Журба» Глібов написав у Седневі на Чернігівщині. Саме там висока гора, поросла розкішним парком, спускається терасами в долину, якою плине річка Снов. У парку донині збереглася лизогубівська альтанка, в якій автор «дихав красою».
Документальних підтверджень цьому, на жаль, немає. Хоча коли глянеш з виступу-обриву довкола, то відразу розумієш: змальований пейзаж майже фотографічно відтворює ці місця. Чарівна картина природи, її осіннє завмирання не могли не вразити Глібова: навіяли отой журливий настрій, яким пройнята пісня, що повсякчас так хвилює і чарує людські серця.
Символ України чи кохання?
«Журба» – свідчення не тільки великого ліричного таланту байкаря, але й патріотизму, мудрості, глибинного знання українських народних обрядів-символів. У цій поезії є і верба – символ весни і власне України, і гора – символ висоти людського духу, і річка, яка символізує плинність часу, початок і кінець людського життя. Поезія витримана у стилі народної пісні, змістом і духом наближена до народного мелосу. «Журба», покладена на музику Миколою Лисенком, живе понад півтора століття і співають її вже кілька поколінь українців.
Дослідники творчості байкаря стверджують, що в один із приїздів до Седнева Леонід Глібов замислився над тим, що саме по цій землі у 1846–1847 роках ходив Тарас Шевченко, тут писав, малював картини, під розкішними кронами липи відпочивав. Очевидно, не обминув і бесідку над Сновом… Усвідомлення плинності життя та унікальна своїм ландшафтом мальовнича місцина з п’янким повітрям, альтанка із напівсферичним куполом, критим залізом, і «породили» перлину української лірики.
Звісно, що описаний в поезії ліричний пейзаж – не художній вимисел поета, бо таких неповторних мальовничих куточків в Україні багато. Подібна «гора високая» могла стояти ще і деінде. Правда, без альтанки, яку називають ще й символом кохання.
У 1843 році її спорудив для своєї коханої дружини Лізоньки полковник Яків Лизогуб. Взаємне почуття між ними спалахнуло з першого погляду – на балу в Санкт-Петербурзі. Ліза, онука Кирила Розумовського, була фрейліною при царському дворі. Зустрілися не юними: Якову виповнилося 32, Лізі – 33. Батько суворо попередив дочку, що «ніяких Лизогубів, інакше спадку не отримає». Кохання перемогло: вони прожили разом аж 50 років. До срібного весілля полковник подарував дружині альтанку, що стала окрасою родинної садиби. Подружжя було поховане під стінами Воскресенського храму, в усипальниці Лизогубів, що донині не збереглася.
Овіяний легендами Седнів, оспіваний поетами й змальований художниками маєток та пам'ятки. Ті ж мальовничі краєвиди. Вціліла ж під вітрами століть альтанка може зруйнуватися, доки високими і не вельми кабінетами мандруватимуть всілякі папери. У ХІХ столітті меценати збудували, а в ХХІ можемо не вберегти?
Пам'ятка одна. Господарів багато
Поміщики Лизогуби – Яків, Андрій та Ілля – спільними силами і в різний час облаштовували родинний маєток із парком аж на 22 гектарах. Частина пам’яток цієї старовинної садиби тепер на балансі Чернігівського історичного музею. Але музей не має стосунку до землі, на якій вона стоїть. Ця територія і за межами селища Седнева. Альтанка перебуває на балансі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації (балансова вартість понад 850 тисяч гривень). Між селищною радою й управлінням охоронний договір не укладено.
За рахунок коштів обласного бюджету науково-дослідним інститутом історії архітектури та містобудування в 2016 році виготовлено паспорт на цю культурну пам’ятку. Земельна ділянка, де стоїть альтанка, перебуває в користуванні районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Чернігіврайагролісгосп».
Різні володарі земель, різні установи – господарі. А в семи няньок зазвичай дитя без ока.
У квітні нинішнього року спеціальна комісія, як писала районна газета «Наш край», здалеку обстежила стан пагорбу та альтанки і зробила висновок, що «безпосередньої загрози руйнації немає». Ось так! Візуально зсув ґрунту є, значна ерозія правої сторони схилу є, вимоїна є – а «вищезгадана пам’ятка знаходиться в задовільному стані та загрози руйнації внаслідок сходження дощових вод у весняно-літній період немає».
Різні точки зору і щодо порятунку альтанки. Розібрати пам’ятку і перенести в інше, безпечніше, місце? Зміцнити схил і зберегти споруду в первісному вигляді (ці роботи потребують значних коштів). Чи сподіватися на везіння і волю Божу?
На чотирнадцятій сесії обласної ради депутати одностайно схвалили рішення «Про вжиття невідкладних заходів щодо запобігання руйнації, укріплення та збереження схилу навколо пам’ятки національного значення «Альтанка» у смт Седнів Чернігівської області». Укріпити схил пагорба доручено комунальному підприємству «Чернігівоблагроліс».
Звісно, що потрібні швидкі нестандартні й відповідальні рішення усіх – виконавчої влади, згаданому комунальному підприємству. Бо ж зливи і поверхневі води не очікують виготовлення проектно кошторисної документації: наполегливо й нахабно розмивають податливі ґрунти. Гора високая повзе – і споруджена у стилі класицизму альтанка може впасти з «різновисокого рельєфу» у провалля.
Ольга ЧЕРНЯКОВА. Фото Наталії ПОТАПЧУК