Мама та рідний дім з’явилися в Андрія десять років тому. Він – прийомна дитина в сім’ї ічнянки Лесі Шевченко.
– Я працювала у Ніжинському притулку для дітей і щодня бачила малечу, в якої не було ні тата, ні мами, – розповідає Леся Михайлівна. – У мене душа боліла за кожною сиротою. Вони всі мені були, як рідні. А до Андрійка почуття були особливі. Пізніше, коли деяких діток перевели в Прилуцький дитбудинок-інтернат, я зі своєю мамою заїхала до них із гостинцями. Там був і Андрій.
Попри те, що Лесі тоді було лише 19 років, вона прийняла дуже відповідальне рішення: узяти на виховання чотирирічного хлопчика. Дівчина також знаходила час, аби провідати Андрійкових двох братиків та сестричку, які перебували в різних інтернатах. Турбувалася про них, привозила одяг, смаколики. І хоча зараз вони живуть у нових родинах в Америці, стосунки продовжують підтримувати.
Коли через кілька років мама Леся вийшла заміж, у Андрійка з’явився тато Сашко, а згодом – і братик Іванко. Сім’я змінила життя хлопчика, огорнула турботою, подарувала нові мрії і можливості.
– Андрійко – наша надія і гордість. Хочеться, щоб він був щасливим і виріс хорошою людиною, – говорить мама Леся.
Бути прийомними батьками для сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, – це велика відповідальність. Протягом десяти років цю відповідальність несе родина Лесі Шевченко, даруючи Андрійку віру в майбутнє. З нагоди Міжнародного дня захисту дітей та ювілейного дня народження прийомної сім’ї Лесю Шевченко нагороджено почесною грамотою голови райдержадміністрації.
Світлана Цюпка, газета “Трудова слава”