Щоб поїхати на війну, продала все золото
У статті «Ще в дитинстві обіцяла захищати Україну. І слова свого дотримала» ми розповідали про принциповий характер Катерини Число. Вона задумала поїхати на війну добровольцем, тож спочатку мала знайти для цього ресурси.
— Важко порахувати яку кількість грошей витратилося за час мого перебуванні в зоні АТО. Для того, щоб придбати спорядження, довелося продати ледь не все золото, яке я мала. Допомагали й батьки. Мати постійно щось передавала. Та й поїздка на передок коштує 500-600 гривень в одну сторону. Це тисячі гривень…, — губиться у підрахунках Катерина Число.
Водночас вона не отримала від держави й копійки. Харчі, спорядження та звичайні теплі речі — усе передавали волонтери.
Де-факто воювала понад три місяці, де-юре 15 днів
Держава запропонувала добровольцям соціальні гарантії, але за умови, що вони увійдуть до складу якихось силових відомств. ДУК цього не зробив. Проте Катерина Число таки уклала договір зі ЗСУ та поїхала на війну вже так би мовити офіційно. Пробула там усього 15 днів, бо їхню групу було виведено із зони АТО.
— Нам чомусь не зарахували днів зо три поки ми стояли на погрузці. Щоб отримати статус УБД, потрібно перебувати в АТО 30 днів. У мене офіційних лише 15. Якщо до них додати дні, коли я була добровольцем, то виходить понад три місяці, — пояснює Катерина Число, яка також є керівником матеріального забезпечення в Добровольчому українському корпусі.
Статус учасника бойових дій для добровольців потрібен не заради грошей та пільг, а заради справедливості та визнання. Та і гроші, які пропонує держава, добровольців не влаштовують. Принаймні Катерина, побувавши і добровольцем, і солдатом ЗСУ, зробила висновок, що воно того не вартує.
— Ти не можеш дати вогонь у відповідь чи прийняти швидке рішення. Ледь не для кожного кроку потрібно отримати наказ зверху, який може й не надійти. Наша армія залишилася на радянському вні: кругле несемо, квадратне — котимо, — пояснює Катерина.
Четвертий рік війни, а правил гри немає
Добровольчі об’єднання існують як громадські організації або і взагалі не зареєстровані. Законом це не заборонено, але соціальні гарантії можна отримати лише увійшовши до складу офіційних силових структур. Так, АЗОВ увійшов у Нацгвардію, АЙДАР — до ЗСУ… ДУК Правий сектор залишився незалежним.
На думку Олександра Приходько, який відстоює права чернігівських добровольців, всього-на-всього потрібно змінити кілька слів у законах та визначити орган, який надаватиме добровольцям статус УБД. Наприклад, це може бути Служба в справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції. Юрист підкреслює, що владці все розуміють, але свідомо затягують процес. Тож поки єдиним державним документом, який би дав можливість отримати статус УБД, є рішення суду.
— Спочатку ми звернулися до Чернігівської обласної ради, щоби вона визнала наших добровольців та дала їм певні пільги. У процесі розгляду програма набувала змін та зрештою депутати одностайно проголосували «за» виділення добровольцям по 5 тисяч гривень, але після відповідного рішення суду, — пояснює механізм отримання грошей правозахисник Олександр Приходько.
Ситуація з добровольцями двояка, адже якщо добробат входить до складу державної силової структури, то термін їхнього перебування в АТО автоматично плюсується. Водночас в ситуації Катерини Число за додавання усіх днів докупи доводиться боротися.
— З 10 вересня до 2 грудня 2015 року вона перебувала в зоні АТО в складі ДУКу в якості солдата-парамедика. Потім підписала контракт зі ЗСУ та була в зоні АТО з 5 до 20 жовтня. Для отримання статусу УБД потрібно мати 30 офіційних днів. Оскільки командир частини не взяв до уваги довідку Правого Сектору, ми подалися до суду. Розгляд справи суд затягнув та зрештою визнав, що Катерина була в зоні АТО, — розповідає алгоритм дій правозахисник.
У цій справі серед заінтересованих осіб Державна служба у справах ветеранів війни і учасників антитерористичної операції, Антитерористичний центр при Службі безпеки України та Міністерство оборони України. Представник останнього не з’явився на судове засідання, але подав заперечення щодо неможливості розгляду справи судом, апелюючи до певних процесуальних моментів, мовляв, суд не має розглядати це рішення.
Водночас в пункті 14 «Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій…» зазначено протилежне. Якщо особа звертається до суду щодо встановлення факту участі в бойових діях і суд виносить позитивне рішення, то воно визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій.
— У кожній такій справі представники Міноборони подають апеляцію. Я впевнений, що у випадку з Катериною Число вони також подадуть апеляцію, а потім ще й касацію. Виходить, що держава начебто й готова надати добровольцям статус УБД, але разом із тим Мноборони не визнає свої ж документи. В Україні бувають також випадки, коли добробати входять до складу силовиків, бійці виконують їхні накази, мають посвідчення від Міноборони, а коли отримують поранення, то Міноборони відмовляється в наданні статусу УБД, бо, мовляв, такого бійця немає в штатному розписі, — підкреслює юрист Олександр Приходько.
Суд визнав, що Катерина Число перебувала в зоні АТО. Що далі?
16 листопада Новозаводський районний суд Чернігова встановив факт безпосередньої участі Катерини Число у бойових діях піл час проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях в період з 10 вересня по 2 грудня 2015 року у складі Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор».
Рішення суду має набрати чинності впродовж десяти днів. Якщо Міністерство оборони України не подасть апеляцію, то представники Катерини Число звернуться до командира, щоб той передав усі документи на розгляд відомчої комісії при Міністерстві оборони, яка, у свою чергу, може надати статус учасника бойових дій.
Якщо там рішення прийняти не зможуть, то його доведеться приймати міжвідомчій комісії при Раді ветеранів АТО. Це єдиний орган, який може зобов’язати певне відомство (наприклад, Міноборони) надати статус учасника бойових дій.
Представник Число думає, що на цих етапах рішення зрештою приймуть і звертатися до Адміністративного суду не доведеться.
Як бачимо, навіть воюючи за державу не за гроші, а за ідею, людина може залишитися поза увагою цієї самої держави. Чоловік Катерини також доброволець, має декілька поранень і наразі перебуває в зоні АТО, а вона у вересні народила дитину, тож говорити про чергову ротацію поки не доводиться. Та чи довго вона переконуватиме державу, що була на війні більше 30 днів, покаже час.
Юлія КОВТУН