У німецьких містечках й досі десь є груби, які він складав на початку 60-их років минулого століття під час проходження Служби в рядах РА. На Прилуччині в кожному селі є витвори його майстерних рук, зігрівають вони і київські заміські будинки своїм теплом.
Віталій Степанович – майстер на всі руки, будував він і сільські хати. І собі збудував дім, в якій мешкає й тепер разом з родиною. Але найулюбленіша справа майстра – зведення печей. Він знає всі тонкощі цього мистецтва пращурів. Без цих важливих секретів не збудуєш гарної печі – горіти вона не буде або ж димом захлинатися, або тепла від неї не дочекаєшся… Прискіплива увага в муруванні груб і печей приділяється димохідним каналам-колодязям.
- Їх потрібно правильно зробити за всіма нюансами, - говорить Віталій Степанович. - Тоді в оселі буде тепло, гарно, буде до ладу… В кожне творіння своїх рук потрібно вкласти душу – в цьому головний секрет доброї печі…
Мурування печей – мистецтво сакральне. Воно передається з покоління в покоління. Добрих майстрів - пічників у селах нині не так уже й багато. Люди зраділи тому, що газ провели, деякі з них печі, груби повикидали, а тепер жалкують. Ціни на газ кусаються, і вони спонукають людей до будівництва надійних і випробуваних з діда-прадіда джерел обігріву. Тож призабута професія пічника стає не лише популярною, а й затребуваною. Віталій Степанович 45 років клав печі, тепер уже майже не робить цього – здоров’я не дозволяє.
- Усе колись закінчується, - ділиться майстер. – Час летить. У молодості на гармошці і бубні хіба ж так грав! На весіллях, на проводах в армію… Усе життя в праці пройшло. Як що піч клав, ніколи навіть і 100 грамів не пив, як би господар не частував – закон у мене такий. Відповідально до всього підходив, бо мав зробити все як найкраще. Що в домі основне? Щоб тепло було. За все життя десь більше сотні зробив людям печей і груб.
Всі тонкощі своєї майстерності майстер передає онукові Віталію, сподівається і вірить, що він опанує цю складну і таку благородну справу.
…Майстер запрошує до обійстя, і ми йдемо туди. Звичайна, на перший погляд, сільська хата. Але в ній панує особлива, ні з чим незрівняна аура - відчуваєш спорідненість з нашими преащурами. Ніякого гламуру, все таке справжнє і миле серцю - багато подушок, вишивок, фотографій на стінах. Чисто, скромно, тихо. С гордістю він демонструє нам свою піч-красуню, від якої тепло йде всією хатою. Не піч, а писанка, справжній мистецький витвір! Вона велика – всередину печі вільно може пролізти доросла людина. Зверху – зручна широка лежанка: якщо ніч поспиш там, позбавишся від застуди чи болю в попереку. Там тепер, під самою стелею, живуть гармошка і бубен…
- Ми її майже щодня топимо, – розповідає Віталій Степанович. –Дружина Галина Григорівна – це її територія - готує в печі смачнючий борщ, каші розсипчасті, хліб і млинці пече, молоко «парить», гриби і яблука сушить. Чаклує… Хіба смак цих справ можна порівняти зі смаком тих, що приготовані на газовій плиті?..Та ніколи! Вогонь в печі живий, пахучі дрова потріскують…Цей вогонь дає нам тепло, їжу, душу зігріває…
