— Чергова частина марлезонського балету. Та не чергова, а друга частина марлезонського балету, — скажете ви. І, по-своєму, будете праві. Саме після фільму «Три мушкетери» ця фраза, синонім бардаку, міцно увійшла в наш побут, й актуальна сьогодні, як ніколи. Однак, мені здається, що режисерська задумка була в іншому. А саме: на навмисному затягуванні часу, шляхом відволікання уваги на інші речі…
Мінімалка 3200 гривень! І тут же, без перерви — декларації депутатів і чиновників першого ешелону. Вищий пілотаж, бравіссімо! Ці теми сьогодні затьмарили все, навіть війну з безвизом у додачу. Які вже тут комунальні тарифи?! Ви ж погляньте, скільки накрали! А нам усього 3200 обіцяють, та й то в наступному році.
Скажу одразу. Мене абсолютно не хвилює те: хто, чого і скільки накрав. Бо чергова частина марлезонського балету, з циклу «Видовища замість хліба», викликає не тільки відчуття огиди, але й наштовхує на думки, що підтверджують найпесимістичні прогнози. У мене немає ілюзій ні до нинішніх депутатів Верховної Ради, ні до вищих державних чиновників. Велика частина цих політиків, як влучно помітила британська журналістка й письменниця Кетрін Уайтхорн, на жаль, виродки не від народження, а за покликанням.
Турбує ось що. Кажучи про підвищення мінімальної зарплати, влада замовчує, як це позначиться на отриманні субсидій тими ж бюджетниками та величезною масою людей, які працюють за наймом. Та й інші професії ця доля не мине. Мовчить влада і про зростання цін на споживчі товари, передусім, харчі. Але все це ще нас чекає, а от тарифи вже тут, дочекалися!
Ось і виходить, що режисери в нас «талановиті». Усе передбачили! Опалювальний сезон у країні почався 12–15 жовтня, платіжки в листопаді, хоч і підростуть, але все ж не на повну. Ну, а якщо Юлія Володимирівна пообіцяла влаштувати тарифний майдан, ми її PR з далекосяжними цілями перекроїмо своїм. Ось вам мінімалка! Обговорюйте! І народ «заспокоїли» й конкурента перемогли.
Ну і про головне. Ще раз повторю, мене не хвилюють суми декларантів. Я їм не вірю! Хоча б тому, що не з чуток знаю, скільки коштує виборча кампанія можаритарщика, або місце в партійному списку. Лоренс Пітер із цього приводу точно помітив: «Дешевих політиків не буває». Для мене цікавим було те, як вони зберігають свої гроші (!). Кеш (готівку)!!! Не довіряють банківській системі України. Так і не дивно. Але це на поверхні.
На мою думку, суть цього явища набагато глибша й небезпечніша. У сучасному світі зовсім не обов’язково вести війну, щоби знищити противника. Набагато ефективніше це зробити шляхом підриву/знищення його фінансової системи. Згадаймо хоча б уже не таку й давню історію з друкуванням фальшивих англійських фунтів стерлінгів у фашистській Німеччині. Не встигли, запізно почали. Однак англосакси досі не зняли грифа секретності з цієї історії.
Багато відомих економістів світу порівнювали й порівнюють фінансову систему держави з кровоносною системою людини. Порушений кровообіг — хвора людина. Немає його (кровообігу) — людина померла. Качає кров серце. У нашому випадку, серце — це банківська система країни. За останні два роки, вона планомірно руйнується. Зі 180 банків, у країні вже збанкрутувало більше 60-ти, і процес триває.
Політики вищого ешелону України прекрасно знають ціну співпраці зі МВФ. Інші здогадуються. Оприлюднення декларацій політиків і вищих чиновників країни, тільки підтверджують мої думки з цього приводу. Так навіщо ж вони це роблять, скажіть ви. Та все за тим же. Щоби жували, смакували, впивалися відкритістю й доступністю, відволікалися… і продовжували жебракувати. А потім, за сценарієм, буде перевірка декларацій… Буде багато заяв, виступів, обговорень… «А ось той попався, а цей збрехав, а що йому буде, а заберуть у нього і скільки…?» тощо.
Та не в кого не заберуть, і нічого не повернуть. А якщо й заберуть, то в політичних конкурентів. Мільярди й мільйони доларів наших, так званих політиків, (а точніше торговців країною) працюють на економіки Західних країн. І який же відповідальний національний політик на Заході дозволить собі вилучити ці кошти з фінансової системи країни?! Хто ж відмовиться від такого інвестора? Ну а вже коли йому на Батьківщині стане несила, то чого вже там, приютим шановного інвестора. Тим більше що і відповідний паспорт є. Це ж ми українське громадянство даємо нашим «рятівникам», а за фактом заробітчанам. А потім дивуємося, як волонтерам/міністрам можна такі суми в злиденній країні заробляти.
Ось і виходить, що дешеві політики обходяться особливо дорого. Але шоу продовжується…, чекаємо чергову частину марлезонського балету, — написав він на своїй сторінці.