Соната №2 Фредеріка Шопена, прелюдії та концерт №3 для фортепіано з оркестром Сергія Рахманінова зазвучали по-новому, зігріті теплом серця юного віртуоза.
Музика окриленої душі
Музика зачарувала мене з перших акордів. Здавалося, що пальці Ярослава легко й невимушено літають над клавішами фортепіано. Піаніст лишень ледь-ледь їх торкається, хоча згадані твори обох великих композиторів складні для виконання.
Концерт №3 він гратиме разом із академічним симфонічним оркестром «Філармонія», але його сольна партія – то щось неймовірне та величне.
– Така майстерна й віртуозна гра на фортепіано – результат наполегливості, неймовірного працелюбства, сили духу й любові до музики, – ділиться враженнями виконавчий директор благодійного фонду Vere Music Fund Павло Пімінов. – Ярослав Бих творить свої образи. Музика для нього – покликання, захоплення і сенс життя. За легкістю – велика праця.
Саме так, бо, як зізнається піаніст після концерту, він живе завдяки фортепіанній музиці. Даний Богом талант переміг невтішні прогнози лікарів, страх педагогів і негатив скептиків. Він грає так, як неспроможні деякі піаністи з обома здоровими руками.
Концерт за концертом, перемога за перемогою, відзнака за відзнакою. Ярослава називають «людиною-дивом», «Орфеєм, який творить гармонію», «унікальним піаністом». Він цього вартий, адже народився з паралізованою правою рукою.
Сльози гордості
Бабуся і мама, не ховаючи сліз, обіймають щасливчика, викупаного в оплесках і вигуках «браво», з оберемком квітів у руках. Тепер вони плачуть тільки від гордості за Ярослава.
Юнак теж сяє щирою посмішкою. Сольний концерт – черговий тріумф і, безперечно, їхня колективна перемога. Троє дорогих одне одному людей, троє справжніх борців-оптимістів.
Ярославу Биху вже 21 рік. Нині він студент Національної музичної академії України ім. Чайковського, лауреат численних вітчизняних і міжнародних конкурсів.
У недоношеної крихітки, травмованої через помилки лікарів, як здавалося, навіть вижити були невеликі шанси. Мама малюка, Оксана Бих, заледве не померла під час тяжких пологів. Немовля буквально витягнули за ніжки. Ліве передпліччя зламали, а правицю акушери повернули так, що затиснули нерв. Рука залишилася паралізованою.
Першим малюка зрадив тато – невдовзі після народження Ярославчика він пішов із сім'ї. Навіть запропонував змінити дитині прізвище. «Бих звучить майже як Бах», – вирішили дідусь, бабуся й мама. То було як пророцтво.
Забувши про прогнози щодо безпомічності й інвалідного візка, Віра Петрівна стала боротися за онука. Якось помітила, що п’ятирічне хлоп’я залюбки добирає мелодії на іграшковому синтезаторі, оживає при звуках музики. Коли грав, пальчики ворушилися.
Знайти вчителя виявилося справою непростою. Педагоги хвалили ідеальний слух дитини, але, бачачи, як неприродно він вертає правицю, відмовлялися брати його за учня.
Найсміливішою була молоденька педагог Наталія Мишакіна із філії Чернігівської школи мистецтв, що знаходилась у мікрорайоні Шерстянка. Вона взялася навчати талановиту дитину із вадами здоров'я. Невдовзі вже жоден концерт не відбувався без участі Ярослава.
«Він грав цілими днями. Прибігав зі школи – і до фортепіано, – розповідала в одному з інтерв’ю Оксана Бих. – Любов до музики – то дар від Бога, бо в нашій родині музикантів ніколи не було. Грати для сина – це і є жити по-справжньому».
Вступаючи до Київської консерваторії, Ярослав Бих набрав із 600 можливих балів аж 596 і реалізував мрію дитинства стати музикантом. Дива справді бувають.
Сила духу творить чудеса
Як наголосила співачка Джамала, працелюбство і сила духу Ярослава Биха творить чудеса. Вона вважала за честь виконати пісню «Верше, мій верше» під акомпанемент юного піаніста на церемонії вручення премії «Гордість України-2009». Джамала назвала його «людиною від Бога», чий талант дарує всім надію.
Прискіпливі глядачі, звісно ж, вловлять, що праві рука і плече трохи коротші. Та коли пальці піаніста торкнуться клавіш – це вже не матиме значення. Публіка й виконавець – у полоні музики.
Йому ой як непросто давалась і дається гра на фортепіано: правицею майже не може натискати на клавіші – доводиться натискати всім тілом.
Музика лине із серця, з глибин спраглої до краси душі – звернена до людей. Музика, що здатна полонити й схвилювати кожного, окрилити й надихнути, додати віри в себе. Реальне диво, феномен і дар Всевишнього.
Доки унікальний піаніст готуватиметься до чергового конкурсу в Італії, читачі «Часу Чернігівського» триматимуть за нього кулаки і процвітатимуть, як побажав їм усім Ярослав.
Ольга ЧЕРНЯКОВА. Фото Павла ПІМІНОВА