Нещодавно до Чернігова завітала акула пера з Рівного Ольга Ферар, а експрес-екскурсію їй провела журналістка «Часу Чернігівського» Юлія Ковтун.
Спочатку кілька слів про Ольгу Ферар. Ще чотири роки тому ця дівчина писала у власний блог про те, що у її місті на одній із будівель висять небезпечні бурульки, потім стала журналісткою-розслідувачкою, а згодом її прізвище пролунало на всю країну через інцидент із колишнім президентом Грузії Михайлом Саакашвілі.
Журналістка з невеличкої редакції почала ставити питання Саакашвілі, але він перебив її та почав обливати брудом лише через те, що поруч зі своїм прізвищем почув слово «популізм».
Він звинуватив її та багатьох журналістів у продажності, хоча й не пояснив, чим мотивовані ці звинувачення. Отже, нагадуємо це відео, яке назбирало тисячі переглядів.
— Після цього випадку впізнаваність моєї особистості зросла: не щодня екс-президент Грузії на своїй сторінці в соціальній мережі присвячує тобі пости.
Шкода, що поширив неправдиву інформацію щодо мене, але сам факт мене особисто шокував.
Якби повернути час назад, я однаково б поставила те саме питання, бо для мене популізм є неприйнятним, — підкреслює Ольга Ферар.
Вона розповіла, що після того випадку до неї в друзі почали додаватися тисячі людей, які писали сотні повідомлень. Деякі з них підтримували тендітну дівчину, інші писали образливі коментарі. На її сторінці активізувалися десятки тролів, які були створені після ефіру й мали на меті написати якомога більше нісенітниць.
— Саакашвілі не лише додав мені упізнаваності, а і став таким собі ярмом, бо багато людей мене асоціюють саме з ним випадком. Це є не завжди добре, бо я у своєму місті пишу багато розслідувань, запобігаю корупції, лобіюю відкритість комунальних закладів у регіоні тощо. Я хочу, щоби мене впізнавали саме по моїй діяльності, а не по гарячому грузинському екс-президенту, — додає Ольга.
Утім, журналістів ЧЧ зацікавив не лише інцидент з одіозним політиком, а й враження журналістки із західної України про нетривале перебування в Чернігові.
Коли автобус «Київ-Чернігів» проїжджав Количівку, журналістка «Часу Чернігівського» завітала в «Зелену лавку» та придбала сувенірну чашку з написом «Чернігів — місто легенд». Презент приємно здивував Ольгу Ферар, тож вона ще під час легкого перекусу в одному з кафе біля Красної площі сказала, що Чернігів уже справив на неї враження. Однак попереду було ще близько двох годин.
Зупини будь-якого мешканця міста на вулиці та спитай у нього, що можна подивитися в Чернігові, усі порадять йти на Вал. Не стала винятком і ця експрес-прогулянка. Легенда про 13 гармату здивувала гостю міста ще до того, як вона побачила 12 інших. У молодого Шевченка Ольга запитала, як часто він чує українську в Чернігові. Нічого не відповів Кобзар, лише продовжував дивитися в бік.
Годинник вперто відраховував час, але, щоби не здавалося, що Чернігів маленьке місто, ми швиденько сіли в легендарну маршрутку № 30 та поїхали в напрямку Болдиних гір. Ні, стоп. Тут варто відмотати плівку назад та передати здивування гості: «Газель?! Газель?! Ви тут усі їздите на Газелях?! Навіть у нас у Здолбунові «Богдани». Чи це лише на цьому маршруті?». З моєї мовчазної реакції стало очевидно, що «Газель» на цьому маршруті — не виняток. Однак найцікавіше було всередині.
Оля начебто наважувалася зробити крок, аби зайти в це «відро» (так вона згодом лагідно назвала маршрутку). Люду в той момент було чимало, тож дихати потрібно було через раз, а триматися лише за підлогу. За її емоціями спостерігали інші пасажири. Уважно. У їхніх очах читалося: «Так і живемо. А що ми можемо вдіяти?».
Негативні емоції, отримані від громадського транспорту, швиденько замінилися позитивом. Біля дзвіниці ми опинилися рівно о 17:00. Жінка, яка продавала квитки, пропустила всередину, але сказала, що дзвіниця працює до п’ятої, тож попросила довго не затримуватися.
Довелося в темпі піднятися залізними сходами, щоби подивитися на весняний Чернігів із висоти пташиного польоту. Уже на першому поверсі дзвіниці Оля була вражена. Одразу сказала, що вже поглянула на місто інакше — набагато позитивніше.
Здається, що місто повинно мати слоган не «Чернігів — місто легенд», а «Чернігів — місто контрастів». Хоча ще під час прогулянки центром Ольга помітила, що на вулиці дуже тихо, люди нікуди не поспішають (будній день).
Ця атмосфера в купі зі станом маршруток (це вона ще не побачила дороги) навіяли їй іншу тезу: «Чернігів — місто спокійної байдужості». Ольга дивується, чому чернігівці дозволяють владі так до них ставитися.
— З позитиву: у Чернігові дуже демократична вартість квитків входу до туристичних об’єктів і приємні добрі люди. З негативу: стан маршрутних таксі жалюгідний. Брудно, звисла стеля, ржава підлога. І така маршрутка, на жаль, виявилася не одна у вашому місті. Здивувало, що мешканці міста абсолютно не висловлювали обурення транспортом. Тим паче, що вартість проїзду у вас 3 гривні 50 копійок. У Рівному вартість проїзду становить 3 гривні і активісти намагаються впровадити електронні квитки.
Загалом Чернігів справив враження спокою, розслабленого й розміреного життя. Вважаю, що з доброї позиції влади усі недоліки можна виправити та бути зразковим європейським містом, — наостанок додала вона.
Ось таке контрастне стародавнє місто Чернігів. Тут тобі одразу й музей за 5 гривень на Валу, і дзвіниця за 3 гривні з можливістю потрапити туди після завершення роботи, тут тобі й кафе з привітними офіціантами, що розмовляють українською. Але поміж усього цього — роздовбані маршрутки та повна апатичність населення Сіверського краю.
Юлія КОВТУН