На великій і малій сценах обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка проходив міжнародний фестиваль моновистав «Чернігівське відлуння». П’ять днів цікавого, захоплюючого, загадкового і неповторного дійства, що подарувало море позитивних емоцій, веселощі й насолоду.
«Маленькі шедеври»
Вистави виконувалися різними мовами – українською, польською, хорватською, румунською, німецькою, вірменською, російською і литовською, але глядачі все розуміли. Кохання і тривога – це ті почуття, які сприймаються серцем і не потребують перекладу.
За словами фундатора фестивального руху моновистав в Україні, президента – художнього керівника «Відлуння» Ніни Мазур, актори створили «цілу галерею маленьких неповторних шедеврів».
Чернігівській публіці подарували зустріч із театральним мистецтвом високого ґатунку – незалежно від національності, мови і країни. Польща, Хорватія, Німеччина, Молдова, Білорусь, Литва, Румунія, Вірменія, Франція і, звісно ж, Україна – на сцені одного театру.
Дванадцять в одному
«Великі одинаки» – так зазвичай називають акторів, які представляють жанр театрального мономистецтва, адже їм доводиться самотужки відтворювати гаму різноманітних почуттів.
Німецький актор Алекс Борис, не порушуючи традицій античного театру, де всі ролі виконували тільки актори-чоловіки, створив аж 12 (!) сценічних образів у виставі «Лісістрата». Перевтілювався миттєво, шокуючи й вражаючи глядачів.
Комедія «Лісістрата», написана давньогрецьким драматургом Арістофаном ще в 411 році до нашої ери, зазвучала по-сучасному, бо йдеться про руйнівну війну між народами-сусідами. У давні часи то була десятилітня виснажлива війна між Афінами і Спартою. Фабула твору – проста й зрозуміла. Грекині, завдяки мудрості Лісістрати, суто своїми жіночими засобами добиваються миру.
Заповзята й винахідлива головна героїня Лілістрата (в перекладі – «та, що руйнує війни», «та, що припиняє походи», «переможниця військових») підбурює жінок на страйк задля довгоочікуваного миру. Скликає представниць з усієї Греції на майдан перед афінським акрополем. Правда, збираються вони повільно: у котроїсь прання, інша куховарить, за чиюсь спідницю тримаються дітлахи… Всі засумували за чоловіками. Всі хочуть припинення війни. Всі готові на все, аби швидше вона закінчилась. Відтак зрештою сходяться, бо покликано їх «на велику справу».
Лісістрата пропонує дієвий засіб – доки чоловіки не помиряться й не перестануть воювати, відмовити їм у любощах. Пристрасті киплять: грекині ладні стрибати у вогнище, віддати всі прикраси, навіть готові бути навпіл розпиляні, але щоб не кохатися – велике випробування (жінкам теж хочеться пестощів).
Суперечки, вмовляння, переконання… Клятва «Не дам ні чоловікові, ні коханцеві» згуртовує їх і тримає вкупі.
Вражаюче й неповторно, темпераментно й оригінально Алекс Борис сам-один відтворив вир емоцій. То він запальна й діловита Лісістрата, то рішуча й грубувата спартанка, то зверхня й еротична афінянка, то підстаркувата провидиця, а ще – суворий воєначальник і афінський радник, спартанський воїн і посли ворогуючих країн… 12 дивовижних образів!
У комедії – цілі хори жінок і чоловіків-старців, бо ж решта мужчин воюють. На сцені – єдиний актор, дивні декорації (три пластикові скриньки). Спершу публіку шокує і костюм – на стегнах пов’язка-спідниця, в руках – відрізок білої тканини, що трансформується в накидку, шаль, простирадло… Голосові модуляції, міміка, жести, пластика роблять диво. Публіка зачарована комедійними ситуаціями сценічного дійства.
За Аристофаном, після тривалих суперечок і різноманітних батальних сцен укладається мир. Воюючі сторони покірно схиляються перед жіночим ультиматумом і по всій Елладі святкують кінець війни.
Розумна, красива, струнка й чарівна Лісістрата перемагає. Чоловіки зрештою визнають: «Жити з жінками неможливо, але й без них не обійтися». Вона розплутала державну справу вміло й тонко, немов нитки пряжі.
– Лісістрата – така собі Лисичка-сестричка, – прокоментував образ Алекс Борис. – Жінки, якщо чогось захочуть, крізь стіну пройдуть. А ще коли об'єднаються! Правда, згуртуватися їм не просто.
Актор зізнається, що найчастіше його просять заговорити грізним голосом воєначальника – колоритним і яскравим. З гумором (російською мовою, бо моновистава – німецькою), мов анекдот, розповість публіці про «враження» деяких глядачів.
За словами актора, первісний задум режисера мали втілювати чотири особи. Не склалося з квартетом. Мінімалізувалися декорацій та сценічний костюм. Та коли граєш із задоволенням – все під силу. Алекс і продемонстрував вищий пілотаж на сцені.
Невимушеним і приємним було й спілкування після вистави. Читачам «Часу Чернігівського» Алекс Борис висловив вдячність через автограф.
Кохання говорить мовою серця
Актриса клайпедського драмтеатру Іоланта Пуоденайте теж неабияк подивувала й потішила чернігівську публіку. Героїня моновистави «Я чекаю на тебе, коханий» – загадкова, екстравагантна й багатогранна фантазерка.
Заміжня жінка, яку чоловік через ревнощі замкнув удома, часу не гає. У монолозі-звертанні до нібито сусідки вона відтворює своє ставлення до хтивих чоловіків, нехай і уявних. Хтось начебто пропонує їй сексуальні послуги по телефону, інший чоловік начебто спостерігає за нею в бінокль, молодий коханець засипає компліментами… Еротичні фантазії й алкоголь та ліки в реальності.
У словах бринять і розчарування, і самотність, і очікування справжньої любові. Марія розмовляє литовською, а жінки в залі розуміють її сподівання.
Тонкий ліризм, яскравий гротеск, талановита гра творять неординарний образ. Публіка подекуди сміється, а хвилинами – змовкає і затихає. Вірить Марії і водночас сумнівається.
Бурхливі оплески й квіти – вдячність і захоплення грою Іоланти
Про надто печальну історію кохання «Маргарита і Абульфаз» писати не готова – досі болить душа. Актриса Олена Дудич зачепила не тільки струни мого серця – сльозам повнилися очі глядачок. Маргарита перебирає спогади – геноцид вірменів у Баку і сповнені щастям дні кохання…
Фестиваль «Чернігівське відлуння» віддзвенів, а враження від побаченого – надовго.
Ольга ЧЕРНЯКОВА. Фото автора та Діни ВОНГ