«ПОКИНУТИ ТЕПЛИЙ КОЖУХ»
По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і паліччям б’ють знадвору в причільний кут, примовляючи:
«Тікай, кутя, із покуття.
А узвар іди на базар.
Паляниці, лишайтесь на полиці.
А «дідух» – на теплий дух,
Щоб покинути кожух».
Уже геть увечері, як добре стемніє, виносять з хати «дідуха». Несуть його на вигін або в садок і палять (тобто пускають на «теплий дух»). Це – символічне спалення зими, щоб «покинути кожух» (тобто накликати весну).
За звичаєм, коли все перегорить і нетривкий солом’яний жар погасне, дівчата брали попіл з «дідуха» і висипали його на город – «щоб огірки родили».
Після вечері також усі клали свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама повернеться», той нібито умре.
Був і ще один цікавий обряд: коли «кутю проженуть», батько присмалював дітям чуби – «щоб вовка не боятися».
Залишки куті виносили курям – «щоб добре плодилися».
ХРЕСТ ВІД НЕЧИСТОЇ СИЛИ
Цього дня біля храмів святили воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчали посуд – глечики, кухлі, пляшки – безсмертниками чи сухими васильками, «щоб Бог милував від злої напасті».
Вода, освячена увечері напередодні Богоявлення – тобто «вечірня вода», вважалася святішою, ніж з Водохрещі, і була помічна проти всього лихого.
У деяких регіонах України господиня або старша дочка по вечері брали в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішували рідке тісто. Цим тістом вони малювали хрест на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, в коморі, стайні та інших господарських будівлях – «від нечистої сили».
Батько, взявши полумисок із свяченою водою, кропив усіх присутніх у хаті, приказуючи: «Дай, Боже, і на той рік діждатися». Опісля – у сінях, коморі та навколо хати. Яке місце він покропить, там і малювали хрест. У хаті хрести пишуться на вікнах, на дверях, на столі, на посуді – скрізь.
Молодший син брав у руки три пироги та йшов вслід за батьком. Перший пиріг він кусав у сінях, другий – у коморі, а третій – на дворі.
Кропилася свяченою водою і худоба – корови, коні, вівці. Не кроплять свиней і курей.
Дівчата цього вечора ворожать. Збирають зі столу ложки після вечері і йдуть за поріг тарабанити ними: «де пес забреше, туди й заміж піде».
ТВАРИНИ «ГОВОРЯТЬ МОВОЮ ЛЮДСЬКОЮ»
За прадавнім народним віруванням, цього вечора «тварини людською мовою говорять». Правда, підслуховувати таку мову гріх – за це Бог карає. Можна навіть померти, зачувши подібне диво.
Чи не тому господар кропив худобу свяченою водою, а то й обдаровував тварин «пирогом» – хлібиною з хрестом зверху. Він її розламував і шматки роздавав худобі.
Цього ж вечора ще кликали мороза, чорні бурі, сірого вовка… Людина прагнула бути у гармонії та єдності з природою.
Підготувала Ольга ЧЕРНЯКОВА