- Була в хаті, аж раптом почула стрілянину та вибухи. Вискочила надвір – а над сусідським двором вогняна заграва і стовп диму. Рветься шифер, а його уламки розлітаються вулицею. Кинулася до них у нову хату – будинок замкнутий. Недовго думаючи, побігла у двір – до старої хати, а там вже дах горить. Бачу: Ольга тягне чоловіка, який впав на підлогу у палаючому будинку і не може підвестися. А зверху на подружжя вже ллється розпечена смола з руберойду, - пригадала Надія Андарал.

Жінка самотужки витягла сусідку і повалила на землю, щоб збити полум’я, потім кинулася вглиб пожежі і витягла її чоловіка, який через хворі ноги перечепився, і падаючи, забив собі ногу та руку. Надприродним зусиллям вона спромоглася доставити сусіда у безпечне місце. Тільки перевела подих, як завалився прогорілий наскрізь дах. Каже, якби запізнилась на півхвилини – палаючою крівлею накрило б усіх трьох.

На жаль, без травм не обійшлося – постраждале подружжя потрапило з опіками у хірургічне відділення райлікарні. Однак прогнози лікарів оптимістичні – опіки повинні загоїтись. Постраждала й рятівниця – права рука у численних опіках. Каже, що одразу не відчувала болю, а звернула увагу на рани вже потім, коли все втряслося.

Надія Андарал – жінка скромна. Вона довго не хотіла розповідати про подію, просила, щоб її не героїзували, бо, на її думку, так на її місці вчинив би кожен. Та дочка потерпілих Галина іншої думки, вона не перестає дякувати сусідці за порятунок своїх батьків, і навіть у нашій присутності щиро поцілувала тітку Надю в щоку.

Боротися з вогнем відважній жінці не вперше. Щороку вона разом із свідомими сусідами бореться з весняними палами, захищаючи обійстя односельців від вогню. Цілком слушно вважає, що лугові пожежі мають не стихійну природу, а їх причина -- людська безвідповідальність. Надію Андарал непокоїть й наявність у селі точок, які торгують нелегальним спиртним.

- Вони споюють людей, при цьому особливо не багатіють самі. Тож, питається, навіщо нівечити людські долі, калічити сім’ї? – обурюється жінка.

Сама вона прожила нелегке трудове життя, двадцять сім років віддавши місцевій фермі і ще десять – відпрацювала продавцем у магазині. Виростила дочку і має онуку. А у червні святкуватиме свій семидесятирічний ювілей. Отака вона – скромна рятівниця з Макишина, за життєву позицію якій хочеться вклонитись до землі.

П.ДУБРОВСЬКИЙ