Як і коли люди починають цікавитися власними родоводами? Чому серед принад сучасного світу вони обирають шлях тривалої дослідницької праці, вивчення спеціальної літератури з генеалогії, пошуків в архівах, які можуть тривати роками? Навіщо вони це роблять? Що це їм дає? Спробую дати свої відповіді на ці непрості питання.
Мій інтерес до родинної історії виник півстоліття тому ще в моєму далекому дитинстві. Ми, малеча, як усі діти, дуже любили слухати різні казки й оповіді дорослих, а одними з найулюбленіших були історії проте «як було, коли мама ( чи бабуся, в залежності від того, хто був оповідачем) була маленькою». До цих напівказкових в наших дитячих очах історій (бо давнє життя, про яке розповідали дорослі, дуже відрізнялося від нашого) ми поверталися час від часу, вислуховували їх багато разів, запам’ятовували якісь вражаючі деталі. Історії ці були різні, і більше в них було про непрості, а то й трагічні життєві випробування. Час від часу в них звучало слова «козак», і тоді я ще не знала, що нікого іншого, крім козаків у маминому роду не було. Моя мама і бабуся з дідусем родом з села Величківка Менського району Чернігівської області. І все, що переживало це село після революції 1917 року – голод 1933, війна з німцями, життя під час окупації, тяжкі післявоєнні роки – все це через спогади моїх рідних ставало не просто сторінками з підручників, а частиною історії моєї родини. А оскільки я дуже любила своїх рідних, то всі їх оповідання закарбовувалися в пам’яті і серці. Мені дуже не хотілося забути якісь важливі факти, імена, прізвища, і вже в підлітковому віці я зробила для себе коротенькі записи. Зазначила там, як звали моїх прапрадідів і прабабусь, їх братів і сестер, окремі факти з їх життя. Цей листочок я ретельно берегла кілька десятиліть, аж поки не настав час скористатися цими знаннями, як відправним пунктом для реконструкції родоводу, в якому зараз 11 поколінь моїх рідних.
Анна Андріївна Реп'ях (сидить крайня справа) з подругами. Місто Мена, початок 1930-х років
А настав цей час, коли з плином життя, і мої улюблені бабуся і дідусь, і мої батьки пішли за обрії, і я залишилася «володаркою сімейних реліквій і таємниць». А безпосереднім поштовхом для початку досліджень була радіопередача, з якої я дізналася про майбутню презентацію щойно на той час виданої книги про видатного майстра з виготовлення народних музичних інструментів, зокрема бандур, Олександра Самійловича Корнієвського родом з Данилівки Менського району. Назва села «Данилівка» і прізвище «Корнієвські» були в моїх записах, бо бабусею моєї мами по батьковій лінії за її словами була Ксенія Корнієвська з Данилівки. Була вона з багатої козацької родини, але разом з братом Родіоном і сестрою Марією залишилась сиротою, через що їм були призначені опікуни. Мама пригадувала, що розкішні хустки та інші дорогі і красиві речі з посагу Ксенії врятували маму, її брата і сестру у голодні післявоєнні роки, коли ці речу сусідка, яка працювала на залізниці і їздила в Москву і Ленінград , обмінювала на продукти. Звісно, я придбала книгу, яка має назву «В рокотанні-риданні бандур». Вона виявилася надзвичайно цікавою. Зокрема, я знайшла в ній складений зі слів Олександра Самійловича Корнієвського його родовід починаючи з ХVIII ст., в якому було 80 імен. На жаль, імені Ксенія в цьому родоводі я не знайшла. Але Данилівка невелике село, і Корнієвські точно всі там були більш-менш родичами, отже я наважилася написати листа дружині сина О.С. Корнієвського Діні Степанівні, де розповіла, що мене було відомо, про нашу можливу спорідненість. Діна Степанівна привітно поставилася до моєї спроби налагодити контакт, відповіла листом, надіслала вирізки з корюківської газети, де йшлося про можливість реконструкції родоводу, а також порадила звернутися до архіву в Чернігові. Також вона дала мені дозвіл на роботу з архівними матеріалами по Корнієвським. На той час (2006 рік) для дослідження родоводу потрібно було надати документальні підтвердження свого походження і відношення до певних родів. Звісно, по Корнієвським я такого документа не мала, але Діну Степанівну в архіві знали, і її прохання дозволити мені працювати по Данилівці задовольнили. І я почала працювати в архіві. Я сподівалася, що мені пощастить знайти матеріали, щоб я могла побудувати родове дерево на 5-6 поколінь, в якому будуть не тільки батьки, дідусі й бабусі, а й прадідусі з прабабусями і їхні батьки й дідусі з бабусями. І, звісно, знайду дані про Ксенію Корнієвську, і додам їх до вже відомого родоводу Олександра Самійловича.
Гурій Григорович і Поліна Павлівна Кордун з дочкою Галиною (майбутнім автором цього дослідження) 1961 рік
Коли я починала, то навіть уявити собі не могла, в які давні часи дозволять мені зазирнути ті дорогоцінні документи, які збереглися в Державному архіві Чернігівської області . То є неоцінений ще належним чином скарб : вони здатні розповіли нам багато нового про походження не тільки уславлених, але й звичайних селянських родин, причому починаючи від 1700 року! Хто не хотів би поіменно знати свій рід з 1700 року? І це не фантазія, а реальність, і якщо є бажання і час, за рік-півтора( а тепер з появою інтернету, електронної пошти і т.д. навіть швидше) ті, чиї родини походять з сіл і містечок Чернігівщини, можуть зазирнути на 10-11 поколінь вглиб своїх сімейних історій. Зараз у нашому “Величківському” генеалогічному дереві близько 4 сотень імен. І це тільки наша з сестрою материнська лінія роду. Батьківська лінія не пов’язана з Чернігівщиною і тут я про неї говорити не буду, хоча вона теж має свої цікаві особливості. Для тих, что хоче розпочати дослідження власних родоводів, коротко розповім про джерела генеалогічної інформації, з якими можна працювати в архіві. По-перше, це метричні книги. У Російській імперії, до складу якої входила найбільша частина українських земель, церковний облік православного населння розпочався у 1702 році за наказом імператора Петра І. У 1724 році Синод розробив форму метричних книг, що складалася з трьох частин, до яких заносилися відомості про народження, хрещення, вінчання та відспівування людини. Запис про хрещення дитини містив повну дату її народження та хрещення, а також відомості про місце мешкання, соціальний стан, прізвище, ім’я та по батькові батька та ім’я та по батькові матері, віросповідання та законність шлюбу, місце мешкання, соціальний стан, імена, по батькові та прізвища хрещених батьків (“восприемников”), ім’я священника та причта, що здійснили таїнство. У записі про вінчання повідомлялась дата здійснення таїнства. місце мешкання, соціальний стан, ім’я, по батькові та прізвище із зазначенням віку, віросповідання та кількості шлюбів для наречених (для нареченої вказувалося ім’я батька або попереднього чоловіка, якщо то був не перший її шлюб), місце мешкання, соціальний стан, ім’я, по батькові та прізвище поручителів (з зазначенням - по нареченій чи по нареченому), ім’я священника та причта. Метричні книги зберігалися у церквах. Священники мали раз на рік робити копії з цих книг і надсилати їх до консисторій. Саме консисторські примірники, які містять книги про хрещення, вінчання та відспівування за один рік по всіх приходах одного повіту чи міста, зберігаються в архіві. Метричні книги, видані з Чернігівської духовної консисторії причту Спасо-Преображенської церкви села Величківка Сосницького повіту доступні для вивчення, починаючи з 1875 року і до початку 20 століття. А як же дослідити більш ранні часи? У сиву давнину можна зазирнути завдяки так званим сповідальним розписам (відомостям), введеним у діловодство з 1697 року. Їхню форму було узаконено у 1737 році. Складалися вони щороку і містили три іменні списки: до першого вносилися ті, хто був на сповіді і причащався, до другого – ті, хто “исповедался токмо, а не причастился”, до третього – ті, хто на сповіді не був (сюди записували маленьких дітей). Зі сповідального розпису можна дізнатися про подвірний склад мешканців села чи містечка з зазначенням усіх дітей старших одного року, та їхній вік на момент складання розпису.
Чернігівщина. Кінець ХІХ - початок ХХ ст.
У Державному архіві Чернігівської області зберігається і видається для пошукової роботи Сповідальна книга церков Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва за 1783 рік. Серед інших, там є записи, зроблені священником Спасо-Преображенської церкви села Величківка Іваном Гумильтанським. У той рік до сповіді прийшли сотник менський бувший возний Андрій Петрович Сахновський 53 років, надвірний радник Михайло Іванович Сахновський 54 років, атаман Опанас Кирилович Макиша 58 років, а також козаки Падалки, Реп’яхи, Чуйки, Дмитренки, Горові, Давиденки, Воронкевичі, Топчії, Буняки. Записано їх у розділі сповідальної книги, який мав назву «Военные и их домашние». В цьому розділі записувалися і поміщики. Священники і їх сім”ї записувалися окремо.
Хочу зазначити, що читати документи XVIII століття непросто, бо вони писалися так званим козацьким скорописом, але це не треба сприймати як нездоланну перешкоду. Я навчилася читати ці тексти, хоча й не без труднощів.
Наступна віха історії нашого роду – сповідальна книга церков Сосницької сотні за 1830 рік. У документі “Ведомость епархии Черниговской протопопии повета Сосницкого села Величковки церкви Преображения Господня священника-наместника Артемия Крестинского обретающегося при оной церкви в приход ниже явленных чинов людей соизволением против каждого имени о бытии их сего 1830 года во святую четыре Десятницу в исповеди и святых тайн причастия, и кто исповедался токмо, а не причастился и кто не исповедался за малолетством” священник Артемій Крестинський у розділі «Военные и их домашние», крім записів про сповідь козаків Падалок і Реп’яхів (предків мого діда Павла Микитовича Реп”яха), зробив запис про козаків Сущенків та Вахненків (предків моєї бабусі Ганни Андріївни Сущенко). Нащадки козаків Горових, Воронкевичів, Чуйків, Луценків, Кононенків, Ященків, Макиш, Буняків, Сенют, Давиденків, Лосів, Дмитренків, Толстих, а також селян поміщиці Катерини Сахновської та поміщика, титулярного радника Івана Михайловича Сахновського також можуть знайти імена своїх далеких пращурів у цих записах, інформацію про склад їх родин і вік членів родин. Є в цьому документі також прізвища селян, а саме Бондарець, Опришко, Шупик, Благий, Бочок, Примаек, Пахиловський, Корявка, Сенюта, Наглюк, Марцовий, Хоружий, Вакуленко, Харченко, Табаленко та ін.
Паралельно з пошуками по Величківці я вела пошук, вивчаючи метричні книги Троїцької церкви села Данилівки. Всі мої записи пізніше були використані для побудови уточненого поколінного розпису роду Корнієвських, який був опублікований в №4 журналу «Сіверянський літопис» за 2009 р., а також при створенні великого художньо оформленого дерева роду, яке можна побачити в Корюківському краєзнавчому музеї.
Вам цікаво, чи знайшла таки я Ксенію? Так! У 1888 році В родині козака Пахома Петровича Корнієвського і його дружини Єлизавети Сидірівни народилася Ксенія. Але, коли вона виросла, одружилася не з моїм прадідом Микитою Реп’яхом, а з іншою людиною – Марком Кравченком. Тобто Ксенія Корнієвська існувала, але жодного відношення до нашого прадіда Микити на мала. А нашею справжньою прабабусею згідно з документами виявилася Ксенія Падалка. Це було для нас повною несподіванкою. Це прізвище мали дехто з бабусиних сусідів, чоловік бабусиної сестри. Але наша мама ніколи не називала це прізвище як родове. Тепер маю розгадати загадку, чому так сталося, що вона на знала справжнього прізвища своєї бабусі. Одна з вірогідних версій – Ксенією з братом і сестрою після смерті їхніх батьків опікувалися родичі Корнієвські з Данилівки, де діти й жили. Дружина одного з Корнієвських могла бути сестрою матері чи батька Ксенії. Але це ще треба досліджувати, шукати відповідні документи.
Моєю великою мрією є те, щоб якомога більше українських родин скористалися прекрасною нагодою, яку ми маємо дякуючи нашим архівам, і дослідили свої родоводи, віддаючи належну данину поваги своїм славним і нікому невідомим пращурам, яким ми завдячуємо багато більшим у нашому сучасному житті, ніж нам здається на перший погляд, і якими ми маємо підстави з гідністю пишатися. Як каже наш народ: «Рід пізнавай – все добре переймай».