ВІНШУВАННЯ-ПОБАЖАННЯ
Першими сповісниками народження Христа були діти і підлітки. Спозаранку семи – восьмилітні хлопчаки йшли до односельців віршувати-віншувати, тобто вітати родичів і сусідів зі світлим святом Різдва Христового.
На Чернігівщині віншувальники, заходячи до хати, казали: «Зі Святим Різдвом будьте здорові!». Їм відповідали: «І вас також вітаємо і бажаємо здоровя!».
Після цього колядник декламував:
«З Святим Різдвом вітаю!
Всім здоров'я бажаю:
Господарю на воли,
Господині на квочки,
Хлопцям, дівчатам на гуляння,
Малим дітям забавляння,
Христу-Богу вихваляння!».
Загалом віршувальників чекали з нетерпінням як добрих сповісників, щедро віддячували яблуками, горіхами, бубликами, а найчастіше спеціально випеченими маленькими хлібинами «з душею». Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим буде Новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчики. Дівчатка в передріздвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими показниками мають бути представники чоловічої статі, котрі й ощасливлять хату-господарство. І вже зовсім зле, коли першою перевідає жінка…
ВРАНІШНЯ СВЯТ-ВЕЧЕРЯ
Після церковної служби, розійшовшись по домівках, парафіяни сідали за вранішню свят-вечерю, доки сонце не зійшло. Адже за віруваннями, добрі духи перебувають у хаті лише із сутінками. Господар скроплював оселю свяченою водою, запалював свічку. Помолившись, усі сідали на простелені рушники. При цьому годилося «продмухати місце», щоб не покалічити добрих духів.
У кожній родині на Різдво готували свіжину – ковбаси, окорок, печене м'ясо, холодець та інші традиційні українські страви.
Розговівшись, лягали спочивати. До обіду ніхто не ходив у гості. Під обідню пору діти перевідували батьків, онуки – бабусь і дідусів. Зазвичай з’їжджалася вся родина, і гуртом сідали за святковий стіл. Запаливши свічку, господар першим смакував кутю, закликаючи при цьому померлі душі, а присутнім зичив здоров'я, щастя і достатку. Так почергово вчиняли всі гості.
Наповнивши чарчину горілкою, господар виголошував святковий тост: «Пошли, Боже, царство небесне й вічне панування у небі всім тим, що відійшли з нашого роду, а нам усім пошли, Боже, щастя, здоров'я, многая літа!».
Родинне застілля тривало допізна. Ніхто з присутніх не згадував сумних історій та образ, бо це трапезування мало «очистити всіх од скверни і об’єднати злагодою та любов’ю».
ВОДИЛИ «КОЗУ» І ЗИЧИЛИ ЩАСТЯ
Надвечір’я села оживали – починалося масове колядування. Різдвяні колядницькі парубочі гурти мали і «козу» з дзвіночком, і міхоношу, і пастуха… Носили рухому звізду.
У поетичних текстах оспівували господаря, господиню, їхніх діток. Зичили щастя й здоров'я, статків і доброго врожаю та щедрого приплоду. Якщо в родині були дітки, котрі довго не розмовляли, то таким малюкам давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це, начебто, мало допомогти «оживити дзвінкий голос».
Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуком чи горіхами.
СВЯТО БОГОРОДИЦІ
Наступний день по Різдвові – свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов’язане з Матір’ю Божою.
У народі вірили, якщо вагітна дружина чи її чоловік, навіть через крайню необхідність працюватиме в цей день, то народиться дитина з фізичними вадами – шестипала, безпала або ж зі зрослими пальцями. Тому на Богородицю можна було колядувати й жіночим ватагам.
У Різдвяні дні, вітаючись, люди одне одному казали: «Христос рождається!» – «Славімо його!»
Підготувала Ольга ЧЕРНЯКОВА