Можна придумати сотні відмовок на тему: «Чому я не читаю книги?». Однак це не вплине на загальну тенденцію. Навіть якщо чернігівські бібліотеки заростуть павутинням, кількість читачів у мережі прямо пропорційно не зросте.
Щоб розібратися у цьому, «Час Чернігівський» поспілкувався з деякими місцевими книголюбами. Вони розказали про проблеми, що заважають розвитку читання у Чернігові. Але спочатку трішки статистики.
На жаль, ґрунтовних досліджень щодо того, скільки українці читають, немає, а останні опитування проводили дослідницькі компанії TNS та Pro.mova ще у 2014/15 роках.
За даними Pro.mova, майже 60% опитаних осіб протягом року прочитали хоча б одну книжку, 40% – жодної. Ще 12% зізналися, що не читають взагалі. Основна причина – відсутність бажання.
У середньому українець за рік читає трохи більше чотирьох книжок, але кожен 10-й не може згадати назву останньої прочитаної книжки.
Соціологи компанії TNS дійшли висновку, що за 5 років кількість українців, які не уявляють своє життя без читання, зменшилася на 5%.
Попри зростання популярності інтернету, паперові книжки поступатися не збираються. Лише протягом 2010–14 років перевагу їм надавало 62–64% опитаних. Водночас удвічі зросла кількість людей, які вподобали електронні книги – 13%.
Серед тих, хто читає, уподобання такі:
Раніше на книги полювали, сьогодні їх занадто багато
Можливо, саме перенасиченість ринку різноманітними книгами й призвела до того, що українці стали менше читати. Раніше гарні книги було досить важко дістати.
Наприклад, актор Чернігівського молодіжного театру Валентин Макар на зустрічі з шанувальниками розказав, що у роки своєї молодості йому доводилося ледь ще щодня оббігали всіх букіністів міста, щоб знайти бажані книжки.
— Раніше книги я немов проковтував. У 12 років прочитав усього Гі де Мопассана. Мене бібліотекарі питали: «Молодой человек, вам не рано такие книги читать?». До 17 років перечитав силу силенну книжок. Ми бігали разом з Олегом Янковським (нині журналіст) містом у пошуках книжок, тоді вони так вільно не продавалися. На гастролях вдавалося знаходити найкращі видання. А сьогодні книги Пушкіна та Набокова стоять навіть на сільських полицях. Кому вони там потрібні?— дивується актор.
КІЛЬКІСТЬ ≠ ЯКІСТЬ
– Читаю переважно твори відомих мандрівників, а також путівники. Знайти літературу такої тематики непросто. Наприклад, книги із серії «Великі подорожі» (Москва, видавництво «Ексмо») в Чернігові немає. Доводиться шукати в Києві або Харкові. Книг зараз, звісно, більше, ніж 20 років тому. Левова частина має гарну поліграфію, намагаюся купувати саме такі. А взагалі, читають зараз менше, ніж колись.
Не дарма ж у передмові до однієї зі своїх книг я писав: «Сподіваюся, що моя нова книга, попри поступово згасаюче у народі мистецтво читання, все ж знайде свого вдячного і зацікавленого читача»,– підкреслив відомий чернігівський мандрівник Олександр Волощук.
Якщо в Чернігові немає конкретної книги, але читачу прикортіло її мати у своїй бібліотеці, то він замовить її в іншому місті. Інше питання – якість перекладу.
– Місцеві книжкові магазини переповнені застарілою літературою, а щось нове та цікаве з’являється рідко. Спостерігається деякий дисбаланс: російськомовні не завозять через те, що написані мовою окупанта, натомість українські переклади останнім часом погіршилися. Раніше, наприклад, переклади «А-ба-ба-га-ла-ма-га» мене тішили. Я навіть спеціально купувала українські серії «Гаррі Поттера», хоча вже й мала російськомовні відповідники. Український переклад був по-справжньому смачним. Сьогодні ми хвалимося тим, що ледь не найпершими перекладаємо світові бестселери на рідну мову. Водночас нехтуємо якістю перекладу. Відповідно, падає читабельність цих книжок.
Зараз я перебуваю в пошуках деяких книг Умберто Еко. У Чернігові їх, звісно, немає. Благо, ми не в кам'яному столітті живемо, тож зрештою книжки знайти вдається. Ціна кусається, але у кожного свої пріоритети. Між новим телефоном та книжками я обрала останнє. Зізнаюся, черговою моєю покупкою має стати книжкова шафа, – поділилася думками аспірантка Ксенія Богун.
Ціна книги – не проблема, а звичайне виправдання для тих, хто не читає. Якщо книголюб дійсно планує прочитати книгу, то він її знайде: придбає, завантажить, прослухає в інтернеті, знайде на полиці буккросингу, зайде до старої доброї бібліотеки чи пошукає серед однодумців.
Друкована література – дороге задоволення?
— Придбати спогади Бандери і Власова, Махно і Краснова 20–25 років тому було просто неможливо. З часом книжки стали доступнішими. З’явився справжній «Волшебник страны ОЗ», а не те, що мало назву «Волшебник Изумрудного города». Тепер майже будь-яка книга доступна в інтернеті: як для читання, так і для замовлення. Особисто я люблю паперові книжки. Нещодавно замовив працю всесвітньо відомого вченого Лева Клейна «Історія російської археології», де він спростовує «історію» сталініста Рибакова та інших російсько-радянських писак. З ілюстраціями, цитатами та спогадами…, – ділиться з «Часом Чернігівським» Володимир Дуплік.
Як відомо, у минулому Дуплік був головою редакційної ради газети «Черниговский полдень», перший номер якої вийшов у 1995 році. Тижневик став гарним вишколом для відомих сьогодні журналістів, але до 10-річчя газета так і не дотягнула. Серед причин – проста арифметика. Люди купували дешевші газети, головною метою яких був вплив на маси. Відповідно, продавати газету дешевше собівартості сенсу не було.
Аналогічна ситуація спостерігається і сьогодні. Поки поштові скриньки чернігівців перенасичені рекламними проспектами та безкоштовними партійними газетами, молоді науковці просто не в силах видати навіть невеличкі книги. Серед причин – знову відсутність грошей.
— Найбільші проблеми виникають з розповсюдженням. В основному література видається власним коштом, а виторг мізерний. Об'єктивно, читати стали менше, тому й купують мало. Так, раніше книжок бракувало, але з розповсюдженням інтернету ситуація змінилася. Зараз все навпаки – пропозиція перевищує попит. Я написав книгу, але щоб її видали, потрібно пройти сім кіл пекла.
Особисто я, окрім спеціалізованої літератури, читаю класику. Переважно в дорозі, – на умовах анонімності поділився з «Часом Чернігівським» один з місцевих науковців.
Отже, поки місцевих авторів заганяють в глухий кут, полиці книжкових магазинів рясніють застарілою та закордонною (не завжди якісною) літературою.
Ходив до бібліотеки, поки це не стало мейнстрімом
– Я вчилася читати за книгами Туве Янссон «Пригоди Мумі-тролів». Цю збірку батьки подарували моїй сестрі на Новий рік, мені ж дісталися санчата. Сестра тоді заздрила, але де ті санчата зараз? Я і не пам’ятаю. А от сім книг про чудернацьких вигаданих істот й досі займають почесне місце на сестриній поличці.
Саме батьки прищеплювали любов до читання. У нас вдома чудова бібліотека. Книги про пригоди Холмса та Ватсона, твори Пушкіна та Толстих, казки Братів Гримм – це те, що читала в дитинстві. Серед запилених випусків відомої за часів Радянського Союзу «Роман-газети» навіть знайшла роман «Діти Арбату», котрий свого часу наробив багато галасу, – пригадує дитинство Наталія Зайцева, яка нині працює у відділі наукової роботи та міжнародних зв’язків Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Шевченка.
Найулюбленіший жанр – фантастика та фентезі. Азімов, Лем, Олексій Толстой, Толкієн та, звісно, Роулінг. Завдяки останній авторці, що написала «Гаррі Поттера», Зайцева навіть почала вчити англійську мову. Зрештою цю книжку вона прочитала в оригіналі, але вже на першому курсі університету.
– Моя група була останньою на спеціальності «Історія та англійська мова». Щоб скласти іспити історії літератури Англії чи історії американської літератури, мали перечитати чимало. Про деяких письменників чула вперше. Так, саме в університетські роки дізналася про чудового автора детективів Грема Гріна. А в дипломній роботі досліджувала творчість Філіпа Пульмана та його трилогію «Темні начала».
За роки роботи вчителем світової літератури в школі перечитала майже всю програму 6–9 класів. Вона, до речі, суттєво змінилася з часів мого навчання в школі! Деякі твори відкрила для себе заново. Я належу до тих, хто вважає, що Печоріна недооцінили, а Онєгіна – навпаки, переоцінили, – додає вона.
При цьому Наталія підкреслює, що сучасну прозу їй зрозуміти важко, а бестселери «Сутінки» та «50 відтінків сірого» нудні та позбавлені родзинки.
– Коли почала працювати в університеті, часу на художню літературу майже не залишилося. На моїй книжковій полиці все більше місця займали книжки з грантрайтингу, мотивації та бізнес-менеджменту. Минулого року з Києво-Могилянської бізнес-школи мені привезли книги видавництва «Манн, Іванов та Фербер». Вони дуже круті! Читаєш, нотуєш, переосмислюєш. Мене вразила «Стратегія блакитного океану» – раджу всім!
Останньою прочитала «До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє» Богдана Гаврилишина. Перечитувала її напередодні співбесіди у фонді програми «Молодь змінить Україну». Аби моя воля, то я би внесла її в список літератури, рекомендованої до прочитання на 1 курсі всіх університетів України, – наголошує на якості окремих книжок Зайцева.
Вона пригадує, як колись щоденно упродовж двох місяців ходила до бібліотеки, щоб взяти книгу «Гаррі Поттер», а черга до неї ніяк не доходила. Доводилося навіть просити тата роздруковувати на роботі на чернетках по декілька аркушів на листі англомовні романи, бо купити їх було ніде. До того ж ні комп’ютера, ні тим паче інтернету вдома ще не було.
– Якщо обирати між паперовою версією книги та її електронною копією – я за друкований текст. Почитати книгу перед сном, загорнувшись у ковдру з чашкою чаю – що може бути краще? Але не все так безхмарно, от минулого року закрили мій улюблений «Книжковий супермаркет», а замість нього відкрили кальянну. Читати стало не модно… Максимум – це подивитися екранізацію книги в кінотеатрі під хрускотіння поп-корну. До бібліотеки ходять одні лише викладачі та пенсіонери.
Я не вірю в те, що перестали писати гарні книги. Їх стало більше, теми стали різноманітнішими. Тобто, кожен зможе знайти для себе щось цікаве. З’явилися нові сервіси, такі як буккросинг, та продаж прочитаних книжок зі знижкою. А отже, є шанс зробити читання головним #мейнстрімом Чернігова в прийдешньому році. Хто знає, можливо, черговий «Форум видавців» пройде саме в нашому місті? – розмірковує Зайцева.
Отже, статисти запевняють, що сучасним українцям читати не цікаво, книголюби ж іншої думки – бракує якісної літератури та «смачних» перекладів (в окремих випадках). Тим не менше, сьогодні пересічний громадянин може безкоштовно звантажити на свій ґаджет майже будь-яку літературу.
Якби у людства була машина часу, то ми б обов’язково провели б експеримент і надали б сьогоднішні можливості громадянам Радянського Союзу, серед яких читали майже всі.
Юлія КОВТУН