ДИВНІ КАЗКОВІ ПЕРСОНАЖІ
Саме з повісті дітвора й дорослі дізнаються, що Жировик охороняє достаток у домі, Кльоцник береже комори, Банник, який живе під піччю, іноді лякає неслухняних дітей і може перетворитися на кота чи собаку.
Непочатий край роботи і в головного хлопчика. «Як і всі Талалайки… живу, їм, талалаю, байдики б’ю… Я багато такого роблю, щоб тільки нічого не робити!», – зізнається бешкетник Даринці, котра мріяла мати братика і таки дочекалася такого щастя.
Коли ж народився Ромчик, дівчинка засумувала, бо ж увага родини прикута до малюка. «Сумувала так, що квіти у бабусиному саду видавалися їй попелястими… Була сумніша, ніж сіра тінь, що падала від липи на сірий асфальт, і навіть сумніша, ніж сірий сум, який бродить увечері попід вікнами» і «шарудить листям».
Той сірий сум допомагає розвіяти дивний незнайомець, котрий розмовляє приказками. З Даринкою і Талалайком трапляються цікаві та повчальні пригоди, після яких вона починає більше цінувати дружбу і батьківську любов.
ПОВІСТЬ-ПОСІБНИК І ПІДРУЧНИК
А ще Даруся зрозуміє, що «талалаїти» – це «базікати, патякати, пащекувати, галакати, теревенити, лепетати, балагурити, галамагати, пустодзвонити, пасталакувати, пустомолоти, перебендювати, просторікувати, торохтіти, балачки розводити… Словом, без толку говорити, язиком молоти…».
Книга Тетяни Винник написана соковитою, смаковитою і барвистою мовою – читати велика насолода. «Відлуння нашої хати», без перебільшення, може стати посібником з вивчення української мови і дітям, і дорослим, і навіть чиновникам, котрі нарікають на складність та ніяк нею не заговорять.
Кумедний Талалайко, схожий на кумедну ляльку, за словом у кишеню не лізе і в словники йому заглядати зайве. Та й душа в нього не рогата – друзів любить. Їх у хлопчика чималенько. Окрім згаданих, ще й Ворстуха, Гонило, Пек, Нічниця, Попелюх, Хованець, Лазник, Грець, Рожаниця, Скарбник, Дюка, Ний, Шурхотунчик… Яке розмаїття імен! Скільки нових слів почує дітвора, якщо прочитає повість!
Тетяна Винник, як зізнається, на синові перевіряла фразеологічні звороти та каламбури, що лягали на папір. Богданко швиденько запам’ятовував нові слова, весело їх повторював, залюбки завчав прислів’я та навіть став повчати матусю. Читати цю книгу, що торік побачила світ у видавництві «Букрек», легко – як гру дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. Недарма ж авторитетне журі так високо оцінило повість.
Любові до слова письменниця побажала і «Часу Чернігівському». Будемо вчитися.
Ольга ЧЕРНЯКОВА