Полонить публіку голосом і талантом
Це – кажучи офіційним і високим стилем. По-моєму ж, передусім, за відданість глядачеві й самовіддану працю. Адже кожна зіграна артисткою роль – неповторна (здебільшого грає у виставах без дублерів), непроста, пронизлива. Грає Любов Степанівна серцем і душею, самозречено і самовіддано, беручи в полон публіку своїм голосом, який хочеш-не хочеш, а почують всі. Мабуть, тому її так любить глядач: за чесність в образі, за переконливість, за надрив і характерність.
На театральній сцені Любов Колесникова вже 47 років: спершу – в Ніжинському театрі, а з 1978-го – в Чернігівському. Різні ролі (драматичні й комедійні), різні вистави, колоритні костюми і особливий грим (змиє його – і не впізнаєш). Мені до душі її баба Палажка із «Кайдашевої сім'ї», Секлета Лимериха із «За двома зайцями», баба-п’яничка із «Ночі перед Різдвом», Мавра із «У неділю рано зілля копала», Гордиля із «Циганки Ази», Мамуля з «Каліка з острова Інішмаан»…
Та образ баби Соньки із вистави «Вій. Докудрама» словами не описати. Треба ходити до театру і дивитися, милуватися, насолоджуватися, сміятися і плакати водночас. Здається, що бабуся пришкандибала на сцену прямісінько з сільської глибинки, аби публіка відчула, що ж насправді болить літній жінці та чим живе і як виживає нині українське село.
У виставі «Вій. Докудрама»
В одному з інтерв’ю Любов Степанівна зізнається, що певною мірою «списала» деякі штрихи з покійної матері – колгоспної доярки-трудівниці. Згадувала, як мати вдягалася, як говорила, як ходила, що брала з собою… Баба Сонька – докір державі, суспільству і владі. Докір – мовчазний, але такий пронизливий. Такі вони, сільські бабусі, – обідрані, зморені, забуті й такі мудрі, сердобольні й щирі в своїй простоті. Любов баби Соньки до сценічного онука – непідробна, подекуди комічна й несучасна, та зрозуміла кожній жінці-бабусі. Чи є щось в образі містичне й відьомське? Однозначно не скажу, та зізнаюся: баба Сонька запала в душу надовго.
«Працюю для людей»
«Коли відкривається завіса – мене немає. Є артистка Колесникова Любов Степанівна. Ніколи не халтурю. Завжди працюю для людей. Всі 40 років в Чернігові, – читаю зізнання Любові. – Лише у двох виставах є дублери».
Як би артистка не почувалася (бо вже, як говорить, «не юна»), виходить на сцену, забуваючи про особисті житейські негаразди, про родинні клопоти і проблеми. Чоловік, син, донька, внуки залишаються поза театром. Забуває про свій вік, про стан здоров'я, про реальність – і натхненно творить образ, грає роль – як саму себе. Відразу й не повіриш, що Любов Степанівна – тонкослізка, театральна Мамуля, готова зігріти ближнього теплом душі.
Очевидно, таким і є талант від Бога. Обидві премії – імені Заньковецької та Бучми – свідчення цього. А віднедавна ще й почесне звання «Заслужена артистка України». Любов Колесникова окрилена, розчулена і вдячна. Як завжди – в роботі, бо зіграно десятки характерних ролей, а головна – ще в майбутньому.
Ольга ЧЕРНЯКОВА