А пересічний прихильник березового чи дубового віника, вельми не вникаючи в дебати, квапиться в найближчу чи найулюбленішу лазню за зарядом бадьорості чи позбутися зайвого кілограма ваги. Навіть не здогадуючись, що таке прозаїчне слово «баня» походить від латинського «бальнеум» і у перекладі трактується «прогнати хворобу, біль, сум». Тим більше, не розмірковуючи, хто ж творець цього прекрасного способу відпочити, підлікуватися, змити не лише бруд, а й водночас очистити тіло й душу.
З глибини віків
Ми, мешканці сучасних квартир, хлюпаючись у ваннах, інколи посміюємось над любителями бані. Та даремно. Як стверджував великий знавець банної справи, доктор медичних наук, професор, один із основоположників лікувальної фізкультури Іван Саркізов-Серазіні, то найкраща форма відпочинку, наймодніші та найдоступніші ліки, що за ефективністю не поступаються найдорожчим закордонним пігулкам чи краплям. Правда, при систематичному й поміркованому вживанню.
Бані були поширені ще в сиву давнину. Їх знали й застосовували всі народи світу. Хоча під час археологічних розкопок знаходилися сліди споруд, призначених для догляду за тілом, різноманітних за формою, пристосованих до кліматичних умов, традицій, способу життя. Але їх об’єднувало тепло, джерелом якого були гаряча вода або розпечене каміння, полите нею.
Історію виникнення і розвитку бань можна прослідкувати за літературними пам’ятками Стародавнього Сходу, Єгипту, Ассирії, Вавілону, Греції та Риму.
За твердженням Геродота, вони з’явилися у різних народів одночасно – на стадії родових та племінних общин. В одних випадках це були природні водойми, в інших – басейни, ванни, душі чи парильні з гарячим сухим або вологим повітрям.
У народній медицині Сходу водні процедури займали почесне місце ще 3–3,5 тисячі років тому. У священних давньоіндійських книгах, написаних за 1500 років до нашої ери, містяться вказівки про використання з лікувальною метою гарячих джерел та ванн.
Одні дослідники стверджують, що лазня подолала шлях зі Сходу на північ через слов’янські племена. Інші переконують, що нікому, окрім народностей фіно-угорської групи, така баня не була відома.
Є всі підстави вважати, що цей спільний винахід бажаний скрізь, де живуть люди. І деталі процедури, не зважаючи на розмаїття, схожі.
Від куреня – до палацу
Давньогрецький історик Геродот писав, що єгиптяни мали бані, схожі на курені, й отримували пару, кидаючи на гарячі камені конопляне насіння. А в часи Платона в Греції бані облицьовували мармуром,прикрашаючи чудовими статуями. Були запроваджені ним також громадські лазні, підпорядковані спеціальним законам.
Естафету розвитку і вдосконалення фізичної культури, в тому числі й водних процедур, від греків перейняли римляни. У період розквіту Римської імперії особливу популярність мали знамениті терми, де опісля розпарювання тіла й купання в басейні широко застосовувалися різні види масажу. Окремі бані, розкішно оздоблені, стали місцем відпочинку, розваг і спортивних занять. Найвищою насолодою для патриціїв вважалися години перебування в публічних купальнях. Тут не лише милися, а й читали вірші, співали, малювали, філософствували, влаштовували бенкети, театральні вистави, виставки…
Помпея, дружина імператора Нерона, ігноруючи звичайну воду, постійно купалася в молоці ослиць. Багаті римляни наслідували її. Вода в терми дуже часто подавалася срібними трубами, а ванни були з білого мармуру, лави й тази – зі срібла.
Не маючи мила, римляни користувалися різноманітними ароматичними засобами – мазями, настоями, есенціями. Цезар надавав перевагу «еленіуму», виготовленому з оливкової олії та цедри особливого сорту апельсинів.
Легендарному римському лікареві Асклепіду приписують девіз: «Вилікувати швидко, правильно, приємно». Найкращими засобами він вважав воду, тепло і масаж. До цього схилялися й інші римські лікарі. Чи не тому й терми вражали неабиякою розкішшю оздоблення?
Прадавні цілителі й лікарі рекомендували відвідування бань при втомі, слабості, ревматизмі й багатьох інших захворюваннях.
Турецькі бані
Після падіння Римської імперії бані й масаж як засоби гігієни, профілактики й лікування надовго зникають з життя європейців. Християнство з його ідеями умертвіння плоті не сприяли їх розвитку, адже догляд за шкірою розцінювався як прояв язичництва, банні процедури – як гріх, а лазня – закладом, що ганьбить високу мораль. Отож тільки в країнах Сходу збереглася ця традиція.
Найвищого розквіту арабська медицина досягла в Х–ХІ століттях. Видатні вчені Разес (Абу-Бакр) та Ібн Сіна (Авіценна) на основі праць Гіппократа і Галена розробили нові оригінальні методи лікування. Це сприяло поширенню бань в Персії, Турції, Бухарі, Вірменії, Грузії, хоча вони не були такі розкішні як римські чи грецькі.
Громадські турецькі бані – це великі кам’яні споруди з високими куполами, що є джерелом світла й свіжого повітря. Приміщення прикрашалися мармуровими колонами і фонтанами. Відвідувачам видають спеціальне дерев’яне взуття, щоб не опекли ноги гарячою мармуровою підлогою. Окраса бань – масаж, який нагадує новачкові справжнісінькі тортури. А обливання гарячою мильною водою та міцний сон – нагорода за біль. Прокинувшись, відвідувач поп’є міцного чаю чи кави, поласує щербетом чи лимонадом.
Фінські сауни
Фіни глибоко переконані, що їхня сауна – найкраща в світі, а методика застосування процедури – найдосконаліша й найкорисніша для людини як засіб зняття неврозів й стресових ситуацій, неодмінних супутників сьогодення. У фінському епосі «Калевала» йдеться про те, що його герої неабиякі шанувальники бань. Та стародавній фольклор засвідчує, що саме сауна займала особливе місце в житті народу. Тут народжувалися діти, наречена її відвідувала перед тим, як іти до олтаря, сюди приносили помирати старих, виганяли зло. Сауна – надійний засіб від багатьох хвороб.
Давнє прислів’я гласить: «Якщо настрій поганий і сауна не допомогла – інших засобів немає».
Колись фінські бані були курні. Нині така «димова сауна» майже витіснена банею з каміном. Хоча окремі парильники вважають дим неодмінним атрибутом. Чимало любителів бані користуються традиційними березовими чи дубовими віниками. Потім охолоджуються на свіжому повітрі, купаються в річці чи озері, взимку валяються по м’якому сніжку чи пірнають в ополонку.
Фіни всіляко рекламують сауну як стимул для тіла й душі. Це – єдина країна, де є музей бань. Він знаходиться під відкритим небом і займає майже десять гектарів. Найстаріший експонат – баня, збудована в 764 році.
Сьогодні кожен дім у Фінляндії обладнаний бодай маленькою сауною, а великі громадські функціонують цілодобово.
Японські офуро й сенто
У Японії баня не тільки засіб гігієни, а й місце зустрічей, бесід і відпочинку. При громадських лазнях нерідко функціонують ресторани, кінозали й читальні. Японці, маючи у будинках ванну чи баню-бочку (офуро), надають перевагу громадським лазням (сенто). Передбачливі політики використовують сенто як «трибуну» в період виборчих кампаній: вони по кілька раз на день приходять сюди, аби поговорити з людьми.
За суттю основної процедури японська баня не схожа на будь-яку іншу: це пасивне перебування в посудині, заповненій дуже гарячою водою, температуру якої європейці не витримують. Нею служить дерев’яна бочка зі спеціальною лавкою. Перебувати в офуро можуть лише здорові люди: через 8–12 хвилин пульс сягає 140 ударів за хвилину.
Японські медики вважають, що завдяки короткотривалому (4 хв) застосуванню таких бань в країні мало хворих, які страждають серцевими недугами і ревматизмом.
Популярні також тирсові «бані». У круглу бочку насипають трачиння, і любитель заривається по шию на 8–12 хвилин. Нагріта до 50–55 градусів тирса має приємний аромат і добре вбирає піт.
Слов'янський варіант
«У славян бани древесны, и пережгут каменья румяно. И разволокутся нази и обольются квасом усыпяным… и возьмут на ся прутье младое, бьются сами, только едва слезут ли живы и обольются водою студеною. И то творят по вся дни», – так древній літописець Нестор у 945 році описував звичай загартування в бані, що було найголовнішою потребою русичів, школою дивної нечутливості до будь-яких крайнощів температури.
Історія розвитку бань на Русі мала самобутні риси – окрасою лазні була парильня.
Печерські монахи в ХІ ст. влаштовували бані при монастирях і так званих закладах для бідняків. Відвідувачі користувалися віниками, обливалися холодною водою чи купалися в ополонках. Цікаво, що в Київській Русі однією з форм данини, яку одне слов’янське плем’я сплачувало іншому, були березові віники.
Відомий історик Микола Костомаров у нарисах про побут та звичаї писав, що баня була найголовнішими ліками від усіх хвороб: ледь занедужавши, годилося випити горілки з часником чи перцем, закусити цибулею і попаритися в лазні.
Засіб від грипу
Досвід Другої світової війни засвідчив велике значення бань у польових умовах. Тимчасові бані-землянки, а також пересувні лазні-поїзди, бані-автобуси зіграли важливу профілактичну роль. Саме завдяки добре налагодженій санітарній службі і, зокрема, розвитку банно-пральної справи серед солдатів не було епідемій – незмінних супутників попередніх війн.
Спостереження німецьких медиків переконують, що серед любителів банних процедур учетверо менше було хворих грипом.
Отже, як бачимо, березовий віник, парильня, водні процедури – ефективні методи профілактики. Тільки якщо всього в міру – пари, води, напоїв, цибулі, перцю… Очищаючи тіло, водночас загартуємо й душу.
Підготувала Ольга ЧЕРНЯКОВА