Отримавши звання офіцера, він був направлений у Першу танкову бригаду командиром взводу. Триденні збори й ось уже військовий потяг усе далі й далі відносить на схід від рідної домівки молодого офіцера.
Колектив, який він очолив, складався з контрактників, які вже пройшли випробування війною в були набагато старші від нього. З перших днів спілкування між командиром і підлеглими склалися дружні й довірливі відносини, міцність яких неодноразово була перевірена в бойових ситуаціях.
Позаду залишилися сотні кілометрів і ось Харків, від якого майже 150 км він вів свою військову колону, особисто керуючи бойовою машиною піхоти. Про свої бойові будні Сергій розповідає скупо, наголошуючи на тому, що за головне він завжди вважав — це збереження життя всіх своїх підлеглих і виконання наказу.
Буденна військова робота: захист блокпостів, відбиття ворожих диверсійно-розвідувальних груп, допомога сусідам. Той трагічний день Сергій пам’ятає до дрібниць. Зранку почався дуже інтенсивний обстріл позицій, які захищав підрозділ лейтенанта Шовкового в районі Луганська. Ось підбита бойова машина, є поранені. Яскравий спалах. Мінометна міна розірвалася поряд за кілька метрів.
Прийшов до свідомості від голосів своїх бойових побратимів, які зробили все, щоби їхній командир залишався у свідомості. Пошматоване, закривавлене тіло молодого командира прийняли медики, надавши першу необхідну допомогу. Вони хитали головами й не вірили в те, що Сергій витримає дорогу в госпіталь і залишиться живим.
Як констатували медики, рани лейтенанта Шовкового були несумісні з життям. Та молодий організм і жага до життя перемогли смерть. Втрата ноги, поранення руки, важка травма спини, контузія. Інвалід…? Розпач…? Зневіра…? Замкнутість…? НІ! Він не здався.
Він боровся і, наперекір усьому, переміг. Пережити таке за свої неповні 24 роки не під силу й дорослим. Життя продовжується. І це він доводить своїми діями, пов’язавши й надалі свою долю зі Збройними Силами України.
Затамувавши подих учні школи, вчителі в цілковитій тиші вслухалися в кожне слово, сказане Сергієм. Інколи щиро сміялися з епізодів його курсантського та шкільного життя, але з тривогою та неспокоєм сприймали скупу інформацію про дні, проведені на бойових позиціях.
Його виступ неодноразово переривався щирими оплесками присутніх, які підтверджували, що Сергій не тільки оптиміст, а й людина, яка віддана своїй професії, любить не тільки своїх рідних батьків, а і свій народ і щасливий від того, що він українець.
На цю зустріч також були запрошені й мали слово головний спеціаліст відділу взаємодії з правоохоронними органами оборонної та мобілізаційної роботи Кубрак Світлана, учасник бойових дій в Афганістані Ігнатенко Володимир та настоятель Свято-Георгієвської церкви отець Іоан.
{jb_blackbox}Учні школи підготували невеличкий концерт та подарували власноруч зроблені речі: берегиню домашнього вогнища – ляльку-мотанку, ікону Св. Сергія Радонєжского, вишиту ученицею 9 класу Даденко Діаною, браслет, плетений із бісеру та патріотичні символічні стрічки.{/jb_blackbox}
Інформація підготовлена колективом Анисівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Чернігівського район