ЧАРОДІЙНА НІЧ

Серед нашого народу існує поетичне повір’я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя – на хліб, глини – на мед».

Ніч проти Нового року наповнена магічними діями. Все це – прагнення людини розгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.

Сідаючи до вечері, кожен одягав нову або свіжовипрасувану сорочку і користувався спеціально поміченою ложкою. Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, щоб «Новий рік зустріти в мирі та злагоді».

До слова, хлопці, які недавно «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів з надією «на благословенну згоду».

На Лівобережжі існує повір’я про чудодійне зілля – «нечуй-вітер». Воно нібито росте взимку по берегах рік та озер, і його можна збирати, починаючи від 13 грудня. У ніч на Меланку це зілля має найбільшу силу. Зрячі люди не можуть його знаходити – треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітра»: він їм очі коле. Зілля нібито допомагає рибалкам та іншим людям «переправлятися через ріки». Зцілює також від пропасниці, лікує запалення очей, вживається проти цинги. Обкурюють зіллям місце укусу павука.

За віруванням пращурів, цієї дивовижної ночі Щедрий Бог сходить з неба на селянську ниву, в селянську хату, в господарство, до худоби. Його зустрічають в хатах духи померлих, що прийшли з поля й лугів, і в цей час у дідухові-снопові, на столі у сіні та на долівці у соломі.

Цей Щедрий Бог усе бачить, усе чує, усе знає, але його ми не бачимо – бачать духи і худоба, бо Багата (Щедра) кутя присвячена Богу-сонцю.

НЕ ВИДНО БАТЬКА ЗА ПИРОГАМИ

В Україні на Щедрий вечір батько ховається від дітей за пирогами – символом щедрості та багатства.

«Ввечорі, як зоря засяє, мати, було, запалять свічку перед образами, обкурять ладаном хату і поставлять череп’яну миску з пирогами на стіл. Тато сядуть на покутті і голову прихилять – ховаються за пирогами. А ми, діти, вдаємо, що не бачимо їх:

– Мамо, а де наші тато?

– А хіба ж ви мене не бачите, діти?

– Не бачимо, тату!

– Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю до столу, до «щедрої куті», щоб у достатку і спокої других свят дочекати!», – читаю у «Звичаях нашого народу» Олекси Воропая.

Доки ж родина сідає за святковий стіл, під вікнами вже звучать дзвінкі щедрівки:

«Щедрий вечір, пане господарю,

Стережи, Боже, твого товару,

Твого товару, всякого статку,

Молімо Бога за отця, за матку.

Добрий вечір!».

До хати дівчата-підлітки і юнки не заходили, щедруючи тільки під вікнами. Водили молодечі гурти і «Козу».

Що ж до святкових страв, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

Щедра кутя не мала такої великої кількості страв, але була дуже смаковитою: ковбаси, смажене м'ясо, печеня, локшина й обов’язково млинці – як символ Сонця. Зокрема, на Поліссі варили другу обрядову кутю і заправляли її смальцем. Тому вечерю називали щедрою – звідси й Щедрий вечір.

Дехто з богомільних людей напередодні різав чорну курку, щоб «інші добре неслися», адже саме з цією породою пов’язані численні забобони. Якщо чорна курка починала співати півнем, то їй відразу ж відрубували голову, «оскільки вона віщувала покійника в родині».

ДОЛЯ КРИВОБОКА ЧИ СТРУНКА

Новорічна ніч, як і різдвяна, в народі була пов’язана з повір’ями і ворожінням. Ворожать майже так, як і на Андрія. Бігають попід вікна слухати, питаються перехожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?». Також кидають через хату чоботи – куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде. Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець».

Дівчата-гуцулки зав’язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілки в плоті до дев’яти. Дев’ятий перев’язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний – і наречений такий буде, а кривий, горбатий, то й «доля» крива».

На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді – за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть – за бідного.

Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде, а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають, той може зробитися «нечуваним і небаченим».

Виходили дівчата і на вулицю, і яка з тварин першою зустрінеться, таким на вдачу буде суджений: якщо пес – то лихим, а життя собачим. Якщо ж вівця – тихим і сумирним.

Рахували й поліна, принесені в хату. Якщо парна кількість, то бути весіллю. Потім, замруживши очі, брали навмання одне з них: якщо в корі пряме та гладеньке – буде багатий, гарний і добрий, а без кори – бідний. Витягували також соломину зі стріхи: якщо з колоском та ще й із зернами – подружнє життя буде щасливим. Потім ішли до воріт і насипали по три купки зерна, а вранці спостерігали: якщо не чіпане, то родинне життя буде щасливим.

Лягаючи спати, клали під подушку гребінця і нашіптували: «Суджений-ряжений, розчеши мені голову». Хто присниться, з тим і випаде одружитися.

Перед сном клали на тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряжений, перевези мене через місток». Якщо вранці галузка пристала до вінця тарілки, то побереться з тим, хто приснився.

До півночі все ж дзвеніли парубочі й дівочі щедрівки. З жартами, з витівками Меланки (хлопці вибирали поміж себе найкудлатішого витівника, перевдягали його в жіноче вбрання – то й була Меланка).

Заходячи в оселю, хлопчача ватага робила шарварок – розкидала сміття, заглядала в мисник, щоб відшукати глечик із молоком і помазати ним припічок… Щедрувальники у цей час приспівували:

«Наша Меланочка качура пасла,

Заким вечірня зірка не згасла.

А як вечірня зоря згасла,

Наша Меланка качура напасла…».

Ходив і дівочий гурт разом із Меланкою, зодягненої у весільне вбрання, та «Василем» – тобто переодягненою в жупан, шаровари, шапку й чоботи дівчину. Під вікнами осель лунало:

«Ой та учора ізвечора

Пасла Меланка два качура.

Ой пасла, пасла, загубила,

Ішла додому, заблудила.

Ой приблудила в чисте поле,

А там Василько конем оре…».

Опівночі дівочі щедрування припинялися, оскільки закінчувався Щедрий вечір – наступав Новий рік, свято Василя. Засівання було суто чоловічою справою.

Підготувала Ольга ЧЕРНЯКОВА