Лігво «озброєного вовка» – зруйновані авіаційними бомбами та вибухівкою бетонні підземні бункери і наземні дерев’яні будівлі, фрагменти бордюрів, залишки вентиляційних систем – начебто й донині зберігає страшні таємниці. Тут витають привиди минулого, а величезні камінні глиби нагадують про безневинні жертви – померлих і розстріляних військовополонених та місцевих жителів.
Проклята місцина із негативною енергетикою, загадкова і сповна недосліджена та невивчена. Кажуть, що саме в цих підземеллях знаходиться золото Третього Рейху та Бурштинова кімната. Власне ж масив – місце перебування скіфських племен та царя Аріанта із закопаним у подільській землі священним Граалем.
ЕКСПОНАТИ МУЗЕЮ – СВІДКИ ПОДІЙ
У липні 2011 року на території колишнього «Вервольфу» (поблизу села Стрижавка) створено Історико-меморіальний комплекс памяті жертв фашизму – структурний підрозділ Вінницького обласного краєзнавчого музею.
Як розповів його завідувач Сергій Гареник, він складається із двох об’єктів – братської могили військовополонених і громадян окупованих фашистами країн, які будували споруди, та руїн ставки.
Сергій Гареник.
Інформаційні стенди, встановлені пообіч стежин і доріжок, розповідають туристам про жахіття окупації, мужність партизан і підпільників, спротив місцевого населення, історію створення «Вервольфу» та його значення і вплив на події Другої світової війни.
Окупація Вінниччини тривала 2 роки й 8 місяців. За цей час загинуло понад 200 тисяч мирних жителів. Восени сорок першого фашисти розстріляли, заморили голодом і отруїли 1800 психічнохворих з обласної лікарні та розмістили тут казино для офіцерів. На території області було створено 18 таборів для військовополонених і в цих «фабриках смерті» знищено майже 46 тисяч бійців.
Головною метою зовнішньої політики нацистів стало завоювання нового життєвого простору – передбачалося створення окремих районів, заселених тільки німцями. На території Калинівського району Вінниччини фашисти планували спеціальне поселення під назвою «Вервольф», а Вінницю перетворити у «філію Берліна».
План «Схід», в якому сконцентровано всю суть нацистської ідеології, мав стати планом найбільшої колонізації людства. Протягом тридцяти років місцеве населення було б знищене на 50% «гуманними методами», а родючі чорноземи заселені німцями.
БЕТОННЕ ЛІГВО «ОЗБРОЄНОГО ВОВКА»
За словами Сергія Гареника, східна ставка на ділянці довжиною близько 2,5 кілометра (за деякими даними – чотирьох км) і шириною майже 300 метрів будувалася швидкими темпами – протягом п’яти місяців: з грудня 1941 до квітня 1942 року.
До будівельних робіт, які велися у режимі суворої секретності (ними керувала німецька військово-будівельна організація «Тодт»), все ж залучалося і місцеве населення.
Донині живі троє свідків, які не в силі без хвилювання розповідати про побачене. Селяни вирубували ліс, готували будівельні матеріали. Найтяжчі ж землекопні роботи виконували військовополонені, які помирали від непосильної праці, голоду, холоду й недуг. Виснажені, замучені, хворі, вони гинули масово.
– Згідно з довідкою оперативної групи НКВС, за період будівельних робіт загинуло 2 тисячі військовополонених, – розповів Сергій Гареник. – За іншими даними, ця цифра значно більша. Німці змушували місцевих жителів вивозити тіла померлих на підводах до силосної ями, що стала могильником, та посипали їх негашеним вапном.
В’язнів, котрим пощастило вціліти, у квітні 1942 року вивезли в невідомому напрямку і їхня доля досі невідома.
Загалом понад 14 тисяч людей заплатили життям за «Вервольф». У Стрижавці розстріляли 227 євреїв – як загрозу рейху.
Понад 60 тисяч мешканці краю виселили в трудові табори.
З цього бетонованого лігва, обнесеного металевою сіткою висотою 2,5 метра та двома рядами колючого дроту, фашистський фюрер прагнув керувати окупацією всієї Азії (він побував тут тричі й загалом провів 140 днів).
Хоча за окультними науками Стрижавський сосново-дубовий ліс вважався «зоною прийняття правильних рішень», саме тут Гітлер допустив фатальні помилки в ході війни і, зокрема, щодо наступу на Сталінград й поділ армій групи «Південь». Тут погіршувався стан його здоровя та прогресувала хвороба Паркінсона. Українська земля була Гітлеру карою і прокляттям за скоєні злочини проти людства.
Назва об’єкту змінювалась тричі – «дубовий гай», «оборотень», «озброєний вовк».
РУЇНИ – ВЛАСНИМИ ОЧИМА
З Вінниці до села Стрижавка доїхати просто, а за стрілочками-дороговказами легко знайти «лігво». До лісу від траси веде гранітна дорога, ледь поросла мохом. Прохідна історичного комплексу – і вже бачиш, як дибки стоять величезні кам’яні брили, вирвані із землі потужними вибухами. Із них стирчать залізні прути, які з часу минулої війни чогось не поржавіли, перебуваючи просто неба (відтак примножили численні легенди, загадки й небилиці). За офіційною історичною версією, ставку підірвали гітлерівці перед відходом із Вінниці.
«Вервольф», як дізнаюся, був зменшеною копією ставки «Вольфсшанце» в Східній Прусії (загалом же у фюрера їх було аж сім).
У Стрижавському лісі за 8 кілометрів від міста збудували 81 споруду – казарми, лазні, склади, телефонна станція, канцелярія, дім преси, бюро перепусток, гестапо, робочий штаб Гітлера, басейн, казино, перукарня, готель, солдатська кухня… Три залізобетонні бункери знаходилися під землею. До ставки проклали залізничну колію, а поблизу зробили злітну смугу для літаків. Для маскування споруд завезли й висадили десь 800 дерев, кілька тисяч кущів, вкрили дерном майже 12 тисяч квадратних метрів землі.
Моторошно, але таки блукаю поміж одноманітних брил і високих сосен, відшукую плавальний басейн. Він нібито був споруджений для коханки фюрера Єви Браун. Бетонне болітце з дощовою водою й очеретом, який росте просто із бетону. Кажуть, коли влітку висихає вода, на дні можна побачити відбиток німецького чобота. Не побачила.
Назва «басейн Єви Браун» – один із міфів. Начебто Гітлер ненавидів своє тіло, вважаючи його потворним, а тому ніколи не роздягався. Відтак і басейн йому був зайвим. Єва мала купатися, а він нею милуватися…
Є легенди і про вісім підземних поверхів бункера, сотні метрів таємних переходів та радіаційне випромінення, яке йде від руїн ставки (поблизу знаходяться гранітні кар’єри).
Сміливі нащадки переможців фашизму випасають на території колишнього «Вервольфу» корів. Саме в пастухів і розпитую про цю дивну місцину – своєрідну «фабрику смерті» для полонених та місцевих будівельників.
СУД ІСТОРІЇ
Нюрнберзький процес – міжнародний суд історії, який тривав з 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р., визнав фашистську агресію найтяжчим і найжорстокішим злочином міжнародного характеру, засудив як головних злочинців діячів Третього рейху, винних у підготовці й веденні Другої світової війни.
Та людська пам'ять жива і зберігає моторошні згадки, і стукає болем у наші серця, нагадуючи про минуле і застерігаючи від лиха.
Ольга ЧЕРНЯКОВА. Фото автора.