– Шостого серпня, в обідню пору, я велосипедом поверталась з Політрудні. На багажнику везла важкі валізи, тому десь на півдорозі зупинилась трохи перепочити. На трасі було порожньо. Відвернувшись від дороги, почала поправляти свій вантаж і почула, як позаду мене призупинилась машина. Я не встигла ще й обернутись, як пролунав гучний хлопок, і я відчула страшенний біль в передпліччі. Автомобіль яскраво червоного кольору на іноземних номерах набрав швидкості та зник в напрямку Городні. Хвилин двадцять я стояла на місці – не могла прийти до тями від шоку. Так до толку і не зрозумівши, що сталося, притиснувши рану кофтиною поїхала додому. Вже вдома повідомила про пригоду своїх дітей. Ми написали заяву до поліції. Звернулися до лікарні, там провели операцію та вилучили з мого передпляччя металеву кульку. І тільки тоді я остаточно усвідомила, що в мене стріляли.
Буквально через кілька годин після пригоди ми з зятем помітили автомобіль, з якого в мене стріляли, біля одного з будинків у військовому містечку. Підійшли до молодиків (вони займалися встановленням пластикових вікон) з питанням: «Що ж ви накоїли?». Вони тільки посміялися над нами, відповівши:
– Тітко, ви нічого не доведете.
– Тоді подумалось: « А й справді, що я можу довести, якщо на дорозі була сама?». Хоча ж стовідстотково впевнена, що не помилилась, впізнавши автомобіль. Справою займається поліція, я чула, що пневматичну зброю у них все-таки знайшли. Тож сподіваюсь на те, що хулігани будуть справедливо покарані. Це неприпустимо, що серед білого дня в нашому маленькому місті, виявляється, можна отримати кулю (і дякувати Богу, що не в око) і не лише з пневматичної зброї.
“Новини Городнянщини”