Колись у селі вирували культурні події, функціонували школа й дитсадок, а наразі навіть продовольчого магазинчика нема. Звісно, і автобуси бездоріжжям перестали курсувати, бо ж і возити туди-сюди майже нікого. Але…
Із тієї частини населення, що зосталася (десь близько 40 осіб), знайшлися справжні фантазери-умільці, котрі занедбану автобусну зупинку підремонтували, побілили, навіть малюнки у вигляді півнів і жайворонків нанесли. Із власних обійсть повиносили услони і столи (справжні, дерев’яні, вирізьблені узорами). Є тепер де збиратися, щоб підсолодити душу чайком чи підняти чарчину за здравіє чи упокій когось із місцевих.
- Ось, приміром, поминаємо великого майстра токарної справи Василя Ісаченка, котрого інсульт розбив прямо посеред двору, коли дрова набирав, - сказав нашому журналісту колишній знаний колгоспний водій Микола Роговенко.
До речі, сільська зупинка стала місцем очікування хлібовозки та так званих «сирників». Вони заїжджають, аби викупити молокопродукцію і людям дати змогу хоч щось підзаробити.
Олена КОМПАНЕЦЬ