В Україні цей празник здавна шанувався. Селяни намагалися не працювати, а стежити за погодою, бо «лютий до березня в гості приїжджає», щоб «на Стрітення зимі з весною зустрітися». Хто кого переборе, то такою, вважали, й буде погода до початку березня.
Двобій між старою бабою і дівчиною
У народній уяві Зима – це стара баба в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами, через дірки якої витикаються сиві пасма волосся. За плечима у неї теліпається зморшкувата напівпорожня торбина, а в руках пощерблене горнятко, наповнене льодом.
Начебто такою на Стрітення вона й виходить назустріч Весні (чи Літові) – симпатичній юнці. В неї нова, помережана кольоровими узорами сорочка і зелена плахта. В руках у дівчини серп і жмут збіжжя.
Перед поєдинком Літо дорікає, що Зима «поїла і попила все» ним нароблене і напрацьоване. Хоча вони вперше змагаються між собою 22 грудня, на свято Анни, лютневе двоєборство – остаточне. Зима виборює свої права, а Весна нагадує, що вже час поступитися володіннями.
Свічка-«громниця» – оберіг від лиха
Цього дня в храмах відбувається урочиста служба, після якої святять воду й свічки.
У давнину кожен господар обов’язково повинен був приготувати власну «громичну» свічку й нести її на посвяту. Повернувшись додому зі служби Божої, її запалювали, «щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерев не побив». Влітку під час грози, щоб блискавка не влучила в господарські будівлі або житлові споруди, селяни запалювали «громичну» як оберіг від лиха.
Окрім того, за давнім християнським обрядом її давали в руки тим, хто помирав, і читали одхідну молитву. Це, на думку віруючих, значно полегшувало передсмертні муки й очищало людину від гріхотворних вчинків.
У церковному Требнику з приводу «страсних» свічок сказано, що вони будуть «в здравіє душ і тілес». Ними також обкурювали тих, хто постійно всього боявся, та від дитячого переляку.
Цілюща стрітенська вода
Важливу роль у повсякденному житті відігравала й стрітенська вода. Вона мала ті ж чудодійні властивості, що і йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою нову посудину, наповнювали свяченою водою і зберігали її протягом року.
Вода вважалася цілющою: нею натирали на тілі хворі місця, давали пити од «пристріту» або «дання» – хвороб, викликаних «поганим оком».
Напровесні, виганяючи худобу в поле, скроплювали її цією водою, а пасічники кропили бджіл і вулики, «щоб не заїдали чужі комахи та не нападав «гнилець» – небезпечна інфекційна хвороба. Це робили протягом року в кожну першу неділю на молодику.
Поважна місія півня
Оскільки Стрітення (чи, як казали ще, Зимобор) вважався періодом двох пір року, то стежили й за погодою. Про що свідчить чимало прикмет та прислів’їв.
Якщо цього дня тепліло під вечір, то було ознакою перемоги Весни. Коли ж на Стрітення капало зі стріхи – не найдеться з літа потіхи.
Казали: «якщо на Стрітення півень нап’ється води, то хлібороб набереться біди», «якщо на Стрітення півень нап’ється на порозі, то на Євдохи (тобто14 березня) кінь напасеться на дорозі», «коли на Громницю півень нап’ється водиці, то на Юрія (а це 6 травня) кінь напасеться травиці».
Відлига віщувала ще довгу зиму. Стрічалися ж Зима з Весною саме для того, аби й помірятися силою: кому йти вперед, а кому – назад.
Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна. Коли ж в цей день не видно сонця – чекаймо суворих морозів.
Одне слово, якщо на Стрітення перемагає холод, то невдовзі запахне теплом. Головне не запрацюватися та не проґавити прикмети.
Підготувала Ольга ЧЕРНЯКОВА