ЗАХИСНИЦЯ ЖІНОЧОЇ ДОЛІ

Наші пращури вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй долю – добру або лиху. За народною уявою цей образ – неопредметнене явище, яке супроводжує її в усіх діях: допомагає чи навпаки – завдає прикрощів. Відтак у тяжкі години люди зверталися за поміччю до власної долі.

Найчастіше до своєї долі зверталися дівчата, щоб вона ощедрила їх щасливим подружнім життям. А ще жінки, в котрих не ладилося в родині.

Роль щасливої долі – понад усе в житті. Це засвідчує і жартівлива пісня:

«Хоч я руда та погана,

Зате доля в мене гарна».

Образ Катерини як захисниці жіноцтва знаходимо в багатьох слов’янських і європейських народів.

В одному з видань мовиться: «Ранком в цей день усі неодружені паризькі дівчата, старші від 25 років, одягають капелюшки, прикрашені жовтими і зеленими стрічками, що означають надію на одруження, і виходять групами на вулицю. Веселі «катеринетти», як їх звуть, гуляють по вулицях, співають, а в одній з церков відправляється Служба Божа, і архієпископ благословляє старих дівчат. Удень веселі процесії несуть квіти до статуї св. Катерини, а ввечері дівчата розважаються. У цей день старим дівчатам дозволяється багато вольностей: за давньою традицією чоловіки можуть цілувати на вулиці дівчат у жовто-зелених капелюшках; але ніхто не дивується, коли і «катаренетти» охоче цілують хлопців…».

ВОРОЖІННЯ НА СУДЖЕНОГО

Напередодні святої Катерини годилося поворожити. Таємно дівчата відламували в сусідських садках кілька вишневих гілочок і ставили їх у воду. Якщо галузки розпускали квіти до Різдва чи Меланок, то в цьому році їх власниці вийдуть заміж.

Найцікавіші дійства відбувалися на саме свято. Як тільки спадали вечірні сутінки, дівчата вирушали «на полювання». Тихцем підходили до вікон своїх сусідів чи сідали під тином і чекали сторонніх розмов: про що говорилося на вулиці або в хаті, за тим і прогнозували свою долю. Після цього йшли слухати голос тварин – гавкіт псів, іржання коней, мукання корів, спів півня тощо, за якими завбачували професію чи характер судженого. Деінде вибігали на вулицю і запитували ім’я першого-ліпшого перехожого, щоб знати, як зватиметься майбутній чоловік.

Останнім акордом єкатерининських ворожінь, якого з особливим нетерпінням чекали хлопці, було «кликання судженого до каші». Насипавши в миску спеціально заготовленого їства, виходили на гуртом на двір і гукали: «Іди, іди, суджений, кашу їсти!» і били макогоном у ворота.

У деяких регіонах дівчата запрошували їсти кашу Долю: «Катерино, Доле наша, покрий головоньку – буде каша!», «Доленько моя, озовися, Доленько щасливая, пригорнися – іди до нас вечеряти!» або «Доле моя ( називалося ім’я бажаного хлопця), мій передречений, йди до нас вечеряти. Прийди, прийди, Доле моя!».

Хлопці, що сиділи в схованці, на кожну накличку подавали відповідні звуки.

У давнину дівоче свято залишало приємні спогади й романтичні сподівання на щасливе подружнє життя, яким мала обдарувати свята покровителька.

Традиційно з приходом цього празника з’являлися люті морози. Тому й казали в народі: «Як Катерина по воді, то Різдво по льоді», «Як на Катерину холодно, то буде голодно», «На святу Катерину ховайся під перину!».

Підготувала Ольга ЧЕРНЯКОВА