Так починається невигадана історія, яку написав Михайло Швед в газеті “Життя полісся”.
З півдесятком шляховиків Віктор провів нараду-планірку просто неба у дворі, на стоянці техніки. На кузов самоскида КамАЗу завантажили невеликий механічний каток, на ледь наповнене шлаком днище поклали необхідний інвентар: скребки, трамбував, лопати, вирівнювач. Причепили малогабаритну бочку, в якій перевозять бітум.
- Костя, ти хоч не гони коней, - попросив керівник водія вантажівки. – А не то порожньою бочкою такого гуркоту наробиш – сорому не оберемося.
- Будьте спокійні. Не вперше, - почув флегматичне у відповідь.
Невдовзі зупинилися на запланованому кілометрі, на тій ділянці, де дорога, як решето. Виставили відповідні дорожні знаки і почали імітувати ремонт: з обочини згрібали суміш відсіву, щебінки і ґрунту, змішували зі шлаком і заповнювали цією масою ямку. Якщо до місця ремонту наближався транспорт, робітники, вдягнені в помаранчеві спецівки, брали в руки трамбував і каток – «кипіла» робота.
Та особливо заметушилися, коли наблизилася кавалькада білих та чорних автівок. (Про їх наближення попереджувальний дзвінок Віктор отримав по мобільному телефону). Рухи працюючих нагадували кадри кінохроніки періоду індустріалізації країни – велике будівництво початку минулого століття, коли зйомку проводили з іншою швидкістю, ніж тепер. З такими темпами, навіть стахановці залишилися б далеко позаду. Добре, що така «робота» тривала кілька хвилин.
Та ще й слід не прохолов від машин, а дорожники почали згортати роботи, щоб змінити місце дислокації., ближче до населеного пункту, куди направилась колона. Керівник знав, через три-чотири години гості повертатимуться – саме на такий відтинок часу планувалася зустріч кандидата в депутати з представниками громадськості, активом селища.
Знову вибрали ділянку дороги, щоб де було прикласти руки для своєї «благородної місії». Врахували наявність менших виямок – велику ж ґрунтом не зрівняєш надовго: мине кілька годин, і колеса нанівець зведуть потуги ремонтників. Сподівалися, що хоч трішки (до повернення гостей) та можна буде без сіпання проїхати певний відтинок дороги.
Але несподівано добре сплановану акцію «ямковий ремонт» зіпсував дощ зі снігом, - щойно запломбовані дірки перетворилися в свіжі «коров'ячі млинці», які розліталися з-під коліс врізнобіч. Хотіли дещо змінити технологію – засипати ямки лише шлаком. Та, як кажуть, біда не ходить сама, його залишилось, як кіт наплакав. Тож і доводилося працювати за старою технологією і …поспішати повільно.
За час спілкування кандидати з жителями селища ремонтники «запломбували» понад три кілометри асфальтівки. Їх оперативність і доробок помітили й гості, коли поверталися до райцентру: «А шляховики бач, стараються, доводять дорогу до ладу, сказав супроводжуючим кандидат. – Схоже, відповідальний керівник.»
А саме цієї миті, коли вже розтанули в далечині машини, віктор Шляхтенко стояв на обочині й, збивши шапку набекрень, витираючи рукавом піт з чола, промовив: «Пронесло»., його з ніг до голови облило брудом. То позашляховик летів, наздоганяючи каквлькаду, незважаючи на вибоїни. І розліталися врізнобіч щебінка, шлак, багнюка. А ямки заповнювалися водою.
Всі матеріали, що публікуються у рубриці YELLOW TIME, є СУБ'ЄКТИВНОЮ точкою зору журналістів. Будь-які співпадіння з реальними політиками чи громадськими діячами, установами та організаціями є випадковими.
Час Чернігівський