1. Опис проблеми

За часів СРСР діти з інвалідністю навчалися виключно у спеціалізованих закладах. Вважалося, що лише так вони зможуть ефективно здобути освіту. «Особливих» дітей намагались не показувати не в «їх» колі. Зі здобуттям Україною незалежності ситуація змінилася, втім досить довго лише на папері.

У 2001–2007 роках Міністерство освіти і науки України експериментально впроваджував проект «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах». Саме тоді почався дієвий пошук відповіді на питання, як інтегрувати дітей з особливими потребами до загального освітнього процесу.

Одним з найскладніших питань завдань виявилося переконати батьків здорових дітей, що учні з особливими освітніми потребами не зашкодять навчальному процесу та не травмують (психологічно або фізично).

Значного доопрацювання потребувала технічна та кадрова база навчальних закладів.

2. Опис програми/реформи

Угода про асоціацію Україна – ЄС одним з пунктів передбачає зобов’язання про надання рівного доступу до освіти, адже це є складовою принципу дотримання прав людини.

У документі зазначено що необхідно посилити «сприяння інтеграції молодих людей у суспільство в цілому», що і є основною метою впровадження інклюзивної освіти. Це стало одним з дієвих поштовхів створення «Мережі на підтримку інклюзії. Школа – для всіх». Мережа об’єднала громадські організації, батьківські групи, навчальні заклади та інші інституції, що зацікавлені в просуванні інклюзивної політики та інклюзивного навчання в Україні на всіх рівнях суспільства.

Важливим здобутком став «Індекс інклюзії» – добірка практичних матеріалів на допомогу в плануванні дій зі створення та розвитку в навчальних закладах інклюзивного навчального середовища для всіх учасників навчального процесу.

З 2016 року по всій країні активно створюються Інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ). У 2019-2020 навчальному році в Чернігові інклюзивну освіту надають 59 інклюзивних класів, у яких навчаються 100 дітей з особливими освітніми потребами. Найбільше інклюзивних класів – 14 – у ЗОШ №30. З 1 вересня 2019 року відкрито інклюзивні класи у школах №6, 13, 35.

Діти з особливими освітніми потребами отримали змогу навчатися з усіма.

3. Результати програми/реформи

«Я свідомо не відправила сина до спеціалізованого закладу. Можливо, там краще, більше фахівців у розрахунку на одну дитину. Однак, у загальноосвітній школі «не акваріумні умови». Там суспільство, у якому дитині далі жити. До того ж віднедавна навчання учня з ООП у звичайній школі стало не просто можливим, а й ефективним»,- ділиться мама шестикласника, що має розлад аутичного спектру Марина Постоляко.

Кирило – учень Чернігівської загальноосвітньої школи №30. Заклад активно впроваджує інклюзивну освіту. Хлопчик навчається тут з першого класу.

«Ми перші в місті взялися за інклюзію. Працюємо з цим напрямом 8 років (перший учень уже восьмикласник). Наразі в закладі 6 інклюзивних класів. До цього мали спеціалізовані класи. Кадрами та базою забезпечені повністю. Зараз навіть маємо вибір фахівців. На одну вакансію асистента вчителя цьогоріч подалося 18 охочих. Тож вибір був зроблений на користь того, хто має вузьку спеціальність «Дифектолог». На щастя, асистент відтепер має не пів а повну ставку. Відтак перебуває з дитиною 6 уроків на день. Думаю, ще популярнішою ця професія стала б, якби асистента атестували як вчителя», - коментує директор школи №30 Юрій Доман. - «У перший рік роботи інклюзивного класу звичайно були побоювання і в учителів, і в батьків. Втім багато залежить саме від асистента. Його завдання налагодити контакт з усіма, а головне – ввійти в довіру до дитини. Із кількарічних спостережень: діти не виділяють учня з ООП. Він для них – свій».

Мама Кирила зауважує, що завдяки навчанню у загальноосвітній школі хлопчик стає більш соціалізованим. Серед однокласників Кирила є ще один хлопчик із аутизмом.

«Хлопці абсолютно різні, як в принципі усі діти. Кирило має кращі успіхи у навчанні, його однокласник (зі схожим порушенням) – краще соціалізований, - розповідає асистент вчителя Марина Филько. – Кирило дуже чуйний хлопчик. Головне: ні в якому разі не підвищувати голос та обов’язково відзначати його успіхи».

Кирило з усіх дисциплін найбільше вподобав англійську мову.

Мама: У силу певних особливостей, сину не дуже зручно писати. Однак вчителі знаходять підходи. Інколи ми дивуємося звідки він знає стільки слів англійською. Йому ця мова подобається. Черпає нове навіть самостійно з роликів в Інтернеті.

Має хлопчик і симпатію. Звісно, це однокласниця. Христинка прийшла у третьому класі. Відтоді хлопчик вчиться виявляти свої почуття як справжній джентльмен.

Мама: Я стараюся, щоб він вітав усіх дівчаток. Розповідаю, що потрібно дарувати квіти, оберігати та допомагати. Він дослухається. Однак, особливе ставлення саме до Христини дуже помітне.

Кирило – звичайна дитина, тільки йому значно важче.

Найголовніше, на переконання батьків та фахівців, Україна перестала ховати особливих дітей від світу, а навпаки відкрила його їм.