– Олександре Володимировичу, нині особливо гострою є проблема правового захисту і незалежної діяльності журналістів. Які норми чинного законодавства нас захищають?

– Однією зі складових, які відображають потенціал держави в зовнішніх відносинах, є саме інформаційна забезпеченість, стан свободи слова та розвиток засобів масової інформації. У країнах, які, як зараз Україна, потерпають від конфліктів та серйозної незахищеності людини, ЗМІ відіграють важливу роль як активний захисник прав людини та демократії, а також як медіатор для деескалації і врегулювання конфліктів шляхом збирання та поширення неупередженої інформації.

– Останнім часом тривають дискусії щодо «правильних» і «неправильних» журналістів. Що каже законодавство?

– Як зазначає Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», журналістом є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.

Низка міжнародних нормативно-правових актів забезпечує право журналіста на одержання й поширення інформації. Такими актами є: Загальна декларація ООН прав людини, Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, Орхуська конвенція про доступ до інформації, інші міжнародні документи. Що ж до вітчизняного законодавства, то це – стаття 34 Конституції України, Цивільний кодекс України, Закони України “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства”…

– Деталізуйте, будь ласка, які ж саме права надає журналістам українське законодавство журналістам?

– Під час виконання професійних обов'язків журналіст маєправо здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом. Таким винятком, наприклад, є те, що процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи. Цивільний кодекс України передбачає, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою.

Як правило, відкрите фотографування та знімання на відеокамеру в громадських місцях є абсолютно законними, за виключенням деяких випадків:

- не можна фотографувати чи здійснювати відеозапис, навіть відкрито, в місцях, які визнані місцями особистого користування, таких як, наприклад, туалети, роздягальні, ванні кімнати;

- не можна знімати без дозволу в транзитних будівлях, будівлях суду, урядових будівлях і т. д.;

- не можна знімати на фото чи відеокамеру, якщо своїми діями журналісти заважають працювати міліції, пожежникам або медичним працівникам;

- не можна знімати в громадських місцях, які є приватною власністю, якщо є попередження про заборону зйомок.

Отож у випадку проведення заходів публічного характеру, запитувати згоду особи на проведення зйомок не потрібно, адже особа усвідомлює, що знаходиться у громадському місці.

Знімати мітинги, збори тощо можна з дотриманням вимоги, що зйомка проводиться відкрито – тобто так, що особа бачить, що відбувається. При цьому не обов’язково, щоб журналіста бачила кожна особа, що знаходиться на мітингу. Головне, щоб зйомка проводилась не прихованою камерою, а у відкритому режимі.

– Буває, що працівників ЗМІ не допускають на ті чи інші заходи. Наскільки законне таке обмеження?

– Журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством.

Міністерство юстиції України не надало Комітету з питань свободи слова та інформації переліку визначених у законодавстві випадків, коли обмежується відвідування журналістами приміщень суб'єктів владних повноважень, відкритих заходів, які ними проводяться, та особистого прийому посадовців, тому що ці випадки насправді не визначені законодавством.

Журналіст також має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації. Але це положення не стосується випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону.

Після пред'явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом.

– Олександре Володимировичу, чи завжди журналіст повинен носити посвідчення?

– Українське законодавство надає журналісту право збирати інформацію саме після пред’явлення відповідного журналістського посвідчення або іншого документа, що підтверджує його професійний статус. Зрозуміло, що якщо доступ до заходу не обмежено, то журналіст може збирати інформацію без пред’явлення посвідчення (або інших документів). Проте журналіст має бути готовим у будь-який момент показати документи, що підтверджують його статус журналіста.

Такі документи можуть бути видані:

- друкованим засобом масової інформації на підставі статті 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;

- телерадіоорганізацією на підставі статей 1, 58 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»;

- інформаційним агентством на підставі статті 21 Закону України «Про інформаційні агентства».

- професійним об’єднанням журналістів на підставі статті 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

– По-моєму, наявність відповідного посвідчення не гарантує журналістам безпечну діяльність?

– Не зважаючи на правові гарантії, журналісти під час масових акцій протесту можуть стати жертвою як працівників правоохоронних органів, які не бажають викриття їхньої протиправної поведінки на масових акціях, так і протестуючих, які не хочуть розголошення інформації про наявність зброї та предметів, що порушують закон. Є багато різноманітних посібників і пам’яток щодо заходів безпеки для журналістів під час таких подій. Зокрема, видана на самому початку Майдану пам’ятка Інституту масової інформації «14 практичних порад щодо поведінки на акціях протесту. Пам’ятка для журналістів».

Журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством) або під умовним ім'ям (псевдонімом).

Журналіст засобу масової інформації має право відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням.

Права та обов'язки журналіста, працівника засобу масової інформації, визначені чинним законодавством, поширюються і на зарубіжних журналістів, працівників зарубіжних засобів масової інформації, які працюють в Україні.

Чинне законодавство окреслює чіткі гарантії захисту прав журналіста. Так, Закон України «Про інформацію» встановлює, що умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

Кримінальним кодексом передбачено, що “перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”, “умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років”. При цьому, “переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років”.

– Що ж гарантують міжнародні нормативно-правові акти, які регулюють права журналістів?

– Загальна декларація ООН прав людини 1948 року закріплює «свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». Акцентуємо увагу на тому, що ця стаття Декларації наділяє журналіста правом не тільки «одержувати» інформацію, але й здійснювати її пошук. Це є досить суттєвим та позитивним для його діяльності.

Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року встановлює: «Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу… одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з правами та обов’язками, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров’я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

Основне право на свободу вираження поглядів, згідно зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, включає право одержувати і передавати інформацію без втручання органів державної влади. Зазначимо, що це право доступу до інформації, закріплене у ст. 10 Конвенції, неодноразово було предметом розгляду Європейським судом із прав людини.

Відтак, наголошую, що як вітчизняним, так і міжнародним законодавством належним чином врегульовано засади діяльності журналістів.

Розмовляла Ольга ЧЕРНЯКОВА