Одна на п'ять сіл

Названі села входять до приписної дільниці, яку обслуговує Волинківська амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Лікувальний заклад за роки існування неодноразово змінював статус і підпорядкування залежно від реформаторських віянь у медичній галузі. Та обов’язки завідувачки залишалися незмінними – бути на сторожі здоровя селян і місцевої дітвори. Поспішати на поміч людям у будь-яку годину доби.

По закінченні Полтавського медінституту Олена Анатоліївна працювала і в Чернігові, і в селі Вересоч Куликівського району. Робота й колектив подобалися. Але хотілося поближче до  батьків – на Сосниччину.

– У Волинку мене заманили обіцянкою надати житло, – зізнається Олена Власенко. – Власний дах над головою – важливий фактор. Не вагаючись погодилася, бо будинок для медиків був поряд із лікарнею. За роки праці зріднилася і з селянами, і з Волинкою.

За звичкою селяни й досі називають амбулаторію лікарнею. Не вельми переймаються і зміною посади своєї рятівниці – «сімейний лікар». Вони їй довіряють своє здоровя (а подекуди і життя). Лагідна вдачею, щедра душею, знаюча і професійна, Олена Власенко, без сумніву, шанована людьми.

Приміщення колишньої дільничної лікарні – розкішне (половина будівлі пустує).  Кабінетів вдосталь і для персоналу (в амбулаторії трудяться ще три медсестри), і для процедур. Нині триває поточний ремонт будівлі.

– Сімдесят відсотків наших пацієнтів – люди пенсійного віку. Отож сидіти без діла не доводиться, – розповідає сімейний лікар. – Допікають сільчанам передусім серцево-судинні недуги та захворювання суглобів. У стареньких болять руки і ноги. Маємо свій кардіограф – тож зробити кардіограму для наших людей не проблема. Маємо ліки і для невідкладної допомоги. Одержуємо нині все із Сосницького районного Центру первинної медико-санітарної допомоги.

Звісно, що на всіх пацієнтів тих ліків бракує. Тож сімейний лікар широко практикує фізпроцедури, лікувальну фізкультуру і вільне дихання. Знається і на нетрадиційній медицині. Прихильна до фітотерапії. Олена Власенко обізнана зі станом здоров'я кожного сельчанина. Як розповість при зустрічі, знає, що і кому порекомендувати. Буває, що і її заспокійливе теж слово помічне.

Рукодільниція і квітникарка

У затишному кабінеті Олени Анатоліївни і в інших кімнатах бачила витіюваті кошички, коробочки та вазочки із сухої трави й кукурудзи, квіткові ікебани. Вся ця приваблива чудасія – справа її умілих рук. Виготовлені вироби із сухої кропиви, з кукурудзи й іншого зілля.

Волинківці частенько бачать саморобки лікарки на виставках, у свята та в Дні села. Знають, що вона любить поратися коло землі, любить квіти. Років зо три висіває на городі льон. Вже має три клубочки лляних ниток, але виткати омріяний рушник із них поки що не вдається – немає ткацького верстата.

Окрім того, її захоплює історія Волинки та заповідні місця села, легенди та повір’я Сосниччини.

Жінка багато читає, шукає цікавинки з минувщини населеного пункту, хоче написати «родовід» кожної пам’ятки, місцевої річки та струмочків.

Олена Власенко – жінка невтомна, непосидюча і допитлива. Цікавиться ще й астрологією, знає таємниці каменів і жіночих прикрас, розуміється на лікарських травах і всілякому зіллі. Зізнаюся, що спілкуватися з лікаркою – велике задоволення. Жодного нарікання на напругу трудових буднів і негаразди, матеріальну скруту.

Одне, що і про сина-семикласника, і про чоловіка (свою долю жінка стріла теж у Волинці), і про сільчан вона розповідає з неймовірною теплотою і любов’ю. По-друге, мов тихе сонечко, зігріває увагою співрозмовника. Поряд із Оленою Власенко напрочуд затишно і спокійно.

Говоримо й про моє нездоров’я. Лікарка вимірює артеріальний тиск, уважно слухає серце і напівжартома озвучує вердикт: «Таких хворих точно не бачила. Як же ви їздите і працюєте?».

За мить дружно сміємося обидві, бо робота для нас обох – і свято, і будні, і порятунок від суєти, зневіри і безвиході. Сімейний лікар, пересвідчуюсь, і має бути життєлюбом та оптимістом, аби вселяти пацієнтам віру в зцілення й одужання.

Ольга ЧЕРНЯКОВА