— Носівське кладовище по вулиці Вокзальна заросло неприступними хащами. З далекого дитинства пам’ятаю цей цвинтар. Принаймні років 60 воно стоїть у мене перед очима в різні часи свого існування, коли ще наприкінці 50 — початку 60 років воно було не таким «перенаселеним», як тепер, не було помпезних гранітних надгробків, огорож, а на могилах небіжчиків стояли дерев’яні хрести, які родичі спочилих прикрашали вишитими рушниками, а не паперовим мотлохом мертвих квітів та вінків. На могильних пагорбках квітував барвінок та інші живі квіти. Не дивлячись на цю простоту, тут завжди було привітно та затишно.

Коли ми, малеча, заходили на цю скорботну територію, відчували якесь внутрішнє тремтіння, яке не дозволяло нам голосно розмовляти, а не то, щоби дозволяти собі якісь заборонені та недозволені речі, ми знали, що не можна ходити по могилках, наступати на них, припускати якісь інші дитячі пустощі, це було суворим правилом нашої поведінки. Через кладовище по діагоналі проходила досить широка стежина, яка поділяла кладовище на дві частини. Сьогодні її вже нема. Велике урвище, яке перетворено на сміттєве звалище районного масштабу було й тоді, але жителі не вивозили туди домашній непотріб, бо поряд спочивають вічним сном їхні рідні…

Часи змінились, мабуть, змінились і люди, та, на жаль, не в кращий бік, бо кладовище, не дивлячись на велику наявність дорогих гранітних стел, пам’ятників, та значному зменшенню кількості простих хрестів, не стало багатим духовно, а, скоріше, навпаки… Рік воно, зазвичай, стоїть пусткою, а за неділю до великодніз свят, починається великий бум по прибиранню (щоби перед людьми не було соромно): на Радоніцю, або, як говорять у Носівці, — Проводи, приходить сюди народ, щоби на могилах здійснити велику трапезу з горілкою та іншими напоями під ситну закуску, щоби потім ще рік не показувати сюди носа. Кладовище знову заростає дикою рослинністю, через яку неможливо продертись…

Отака наша ментальність, культура та повага до спочилих! А десь на Заході зовсім не так! Там за могилками дивляться повсякчас, усе прибирається й підтримується в належному стані, у святкові дні на всіх могильних нагробках горять свічки, а у відповідній службі можна довідатись, де і хто упокоєний чи отримати якусь іншу інформацію… Коли ж таке буде в нас? — пише він.

Повний текст у спільноті " Носівка" у Фейсбук.