Цього року 98-мі дні народження зустрічають три зв’язкові партизанського з’єднання «За батьківщину», що діяло на Носівщині в часи нацистської окупації.
Феня Супрун народилася в родині Трейтяків дванадцятою дитиною. За фашистської навали рідні активною допомагали партизанам і солдатам, брати пішли на війну.
Повідомлення про війну Феню застало на навчанні в Донбасі. Навчальні заклади закривали, переобладнуючи їх під шпиталі. Студентів, направили в колгосп, а потім рити окопи на околиці Павлограда.
Наприкінці 41-року дівчина вирушила пішки додому залізницею.
«Тоді всі йшли так, наче тепер ідуть на Великдень до церкви. Кожен куди треба прямував. Пішла і я», — розповідає партизанка.
Понад місяць добиралася до Носівки. Йти було важко, дні були короткі, холодні, голодні.
Та й у Носівці було не легше. Усі працювали на фронт і Перемогу, гуртуючись у загін народних месників. Сусідка Галя Труніна покликала в партизани і Феню. Кожне завдання могло вартувати життя юній дівчині, однак це її не зупиняло.
Для Марії Шовкун народилася в невеличкому хутірці Вили Калинівської сільської ради найменшою з десяти братів і сестер у родині трударів. Пережила розстріл батька і спалену хату, смерть двох братів, яких цькували за націоналізм і оголосили ворогами народу (згодом реабілітували), втрату дітей…
Війна і її застала під час навчання. Рятуючись від ворога, Марія втекла додому, але мало не потрапила під облаву. Жінка вирішує стати активною учасницею партизанського руху на Носівщині. Тепер у неї три ордени та 14 медалей.
Тетяна Кириленко з'явилася на світ, коли батька забрала страшна невиліковна хвороба. Мати лишилася з п'ятьма дітьми сама, так і звікувала. Все своє свідоме дитинство вона пов'язує з роботою вдома та у колгоспі. Хоча були й радісні моменти у її напівсирітських буднях, коли збиралися всі разом.
Мати пекла маторженики, сиділи за столом, гомоніли, мріяли і неодмінно співали. Тоді Тетянка мало не стала співачкою. У носівку якрах приїхав хор імені Верьовки і його художній керівник почувши пісні у її виконанні, запросив до столиці. А мати в плач - тоді таке життя було, що батькам хотілося, аби їхні діти шукали щастя у рідній стороні.
Особливе місце у житті цієї жінки – події ІІ Світової, партизанський рух і довгожданне звільнення рідного краю від фашистів. Вона вийшла заміж за Гаврила Мірошника, який був одним з організаторів відбору людей до партизанського загону. Секретів від Тетяни в нього не було, тому вона стала однією з трьох перших жінок-зв’язкових.
Перевдягнувшись, взявши із собою вила чи граблі, Тетяна ходила на завдання разом із Галею Труніною. Найчастіше доводилося ходити пішки в Червоні партизани. Там надійним помічником партизан була сестра Миколи Симоненка Орися.
Якось партизани отримали завдання підірвати бронепоїзд із німцями. Завдання виконали, відступали в ліс, повернулися всі, крім Гаврила Мірошника та Олі Мокрець. Три дні їхні тіла лежали на площі, над ними знущалися. Їм було лише по 25.