Апофеоз любові й ненависті
Поема «Одержима» написана Лесею Українкою у Мінську за одну ніч 18 січня 1901 року біля ліжка смертельно хворого Сергія Мержинського. Смерть друга і коханого – найтрагічніша та найзначиміша подія в життя поетеси.
Пізніше в листі до Івана Франка вона визнала: «я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б могла відповісти: я з того зробила драму».
Особисті переживання авторки поєднуються з глибоким філософським змістом, що виводить її за рамки автобіографічного твору. Хоча написано поему протягом ночі, ідею та образи Леся виношувала довгий час. Автор відтворила біблійний сюжет: дні вчителювання Ісуса Христа, його розп’яття та воскресіння. В основі драми – чотири важливі події: сорок днів постування Пророка в пустелі, де наостанок Диявол спокушав його земною владою і славою, молитва в Гетсиманії та спокуса й зрада учнів, розп’яття на Голгофі та звістка про воскресіння Месії.
Прообрази Ісуса Христа та Марії постають жертвами задля єдиної мети: покликаний на порятунок світу (Месія) та рятунок заради кохання, відданості своєму учителю (Міріам).
Міріам – не апостол, але внутрішньо сильна та ідейно послідовна. Вона варта бути поряд із Месією. Жінка почувається нещасною, бо не може відмовити дорогу серцю людину від непотрібної (як на її думку) жертовності. Порив героїні – чистий і благородний: наблизитися до Вчителя хоче не з користі, як більшість, а з палкого бажання розділити його самотність:
«…Мов на жар пекучий, наступати
я буду на слова твої огнисті, -
сліди мої від них криваві будуть».
Міріам не вміє любити ворогів своїх. Отож ще більшою ненавистю сповнюється серце нещасної жінки – до друзів Месії, глухих і байдужих, «твердіших від каміння»: вони міцно спали, полишивши Учителя на самоті з його важкими думами. Спали у час, коли його «душа сумна до смерті». Вона звинувачує всіх у трагічній долі Месії, всіх, хто оточував його.
«Умер він, зраджений землею й небом,
як завжди, одинокий. А тепер
я тут сиджу, як завжди, одинока,
даремні сльози ллю і проклинаю
все те, що він любив, і з кожним словом
все більш надію трачу на рятунок…», – зболено звучать одкровення героїні.
Таку любов можна осягнути тільки на підсвідомому рівні людської душі – інтуїтивно.
Леся Українка надала великого значення осмисленню етичних категорій добра, відданості, усвідомленню недосконалості світу та несправедливості.
Міріам – Марія Магдалина – виокремлена з сірої купки людей, бо її світогляд, погляди на життя і світ кардинально відрізняються від тих, хто представляє натовп. Вона принесла Вчителю свої любов і відданість, хоча йому вони зайві.
Вся трагічність її образу полягає в тому, що могутня духом жінка потрапляє в безвихідь: її ніхто не розуміє, вона самотня, збентежена, зневажена. Зречення від поглядів Месії, невизнання їх ще нічого не говорить нам про фатальність її душі, бо саме вона хотіла викупити Вчителя, звільнити його від страждань. Та жертовна смерть його ламає душу героїні. Вона ще більше занурюється в себе і ще більше гризе її серце навколишній світ з його ненавистю до Месії – визволителя. Міріам морально перемагає натовп, що закидає жінку камінням.
Осучаснений біблійний сюжет
Драматична поема «Одержима» геніальної поетеси світового рівня у постановці головного режисера – художнього керівника Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Шевченка, заслуженого артиста України Андрія Бакірова зазвучала особливо пронизливо й надто актуально як для сьогодення. Моновистава не про особисту драму Лесі Українки, а відтворює власне твір.
Неймовірні декорації, гра світла, вбрання актриси – все неабияк вражає, дивує і полонить. Як і в драматичній поемі, на сцені (як декор) – каміння. Каміння те було в пустелі, такі ж тверді й холодні душі людські. Знаходить свою смерть під камінням і Міріам. Каміння – то єдиний дарунок, який вона здобула від натовпу.
Душевні поривання, духовно-філософські одкровення, поневіряння героїні, відданість Месії, самозречення й безвихідь стривожили серця глядачів.
Актриса не побоялася бути у цій ролі некрасивою й непривабливою: її героїня страждає, обурюється, бунтує, протестує.
У душі зневіреної жінки, чия душа «хата-пустка», приреченої на самотність та несприйняття, вирують пристрасті – боротьба світла й темряви, любові й ненависті. «Одержима духом», вона переймається долею Месії – тобто Ісуса Христа, подумки розмовляє-дискутує з ним, готова на все задля його порятунку. Та не зможе сприйняти ідею всепрощення.
Месія прийшов на землю як Боголюдина, несучи вчення – всеохоплююча любов до людей, жертовність, безкорисливе всепрощення. Міріам же йшла за ним з любові до нього, ні на мить не сприймаючи таких настанов, хоча вода його речей була «цілюща та живуща». Вона любить Месію як людину, а не як пророка. Їй, натурі бунтівній та пристрасній, чужі покірність долі й смирення. Гірке передбачення «і всім, окрім мене, даси рятунок» – навіває печаль, звучить, мов вирок.
Талант і творча робота
Усю гаму почуттів своєї суперечливої та бунтівної героїні Оксана Гребенюк відтворила майстерно й переконливо. Гострий, напружений, пристрасний монолог артистки обпікав душі публіки. Глядачі, затамувавши подих, слухали проникливі й бентежні слова Міріам.
Високу напругу пристрасті, безкомпромісне зіткнення двох антагоністичних начал втілено в монолозі. Ми побачили на сцені не тільки жінку, готову пожертвувати собою, зневажена відмовою Месії прийняти таку жертву, а й одиноку нещасницю.
Публіка зрозуміє і не зрозуміє бажання героїні ненавидіти ще сильніше, аніж любити. Ця одержима ненависть спопеляє їй душу:
«Я всіх і все ненавиджу за нього:
і ворогів, і друзів, і юрбу,
отой народ безглуздий, що кричав:
«Розпни його, розпни!» – і той закон
людський, що допустив невинно загинуть,
і той закон небесний, що за гріх
безумних поколіннів вимагає
страждання, крові й смерті соромної
того, хто всіх любив і всім прощав», – слова виривалися із Оксаниного серця, із глибини її єства.
Напередодні фестивалю, на прес-конференції, я допитувалася в режисера, як можна одній актрисі – у моновиставі – відтворити такий складний біблійний сюжет і такі трагічні події. Андрій Бакіров запевнив, що Оксані Гребенюк все вдасться. І тому, що то вже не перша її моновистава, і вміння творити глибоко драматичні образи.
Так, жити на сцені життям своїх героїнь – великий талант.
«Для нас, теперішніх, доля стражденної Міріам, яка не знайшла в собі сил засяяти для всіх любов’ю і за гріх прокльонів була покарана побиттям камінням, звучить як заповіт захищати свою душу від злоби і мстивості, спонукає замислитись над одвічними запитаннями щодо істинності віри і спроможності на любов до ближнього, бо в кожній людині жевріє іскра Божа, і кожна душа потребує зцілення любов’ю, – напише керівник літературно-драматичної частини театру Раїса Міненко. – Вражені до глибини душі глядачі схвильовано дякували актрисі за створений нею образ, за таку глибокодумну, філософськи насичену творчу роботу».
Готуючи цю публікацію, прочитала, що в «Одержимій» є нечуване морально-етичне відкриття, котре могло б бути актуальним для духовного життя людства. Адже тут вперше в історії світової літератури піддається сумніву доцільність такої жертви в ім’я такого людства… Христос – це спокута за людські гріхи перед Богом. Міріам – це спокута за людські гріхи перед Христом.
Світло в серцях і думах будять саме такі мононовистави, і такі артисти та режисери як Оксана Гребенюк і Андрій Бакіров.
Ольга ЧЕРНЯКОВА