{jb_blackbox}Досьє: Олег Галепа – психолог Чернігівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадський активіст, який третій рік поспіль надає безкоштовну допомогу учасникам бойових дій. Вважає, що в кожної родини має бути сімейний психолог. Його надихає життя та люди-новатори, які постійно прагнуть якісних змін. Хобі – самоосвіта. 25 років.{/jb_blackbox}
– Олеже, не секрет, що молодь часто обирає спеціальність випадково, а що мотивувало тебе здобути фах психолога?
– Я довго розмірковував, ким мені стати. Збирався до технологічного, але зрештою наважився вступити до педагогічного університету на спеціальність психологія. Майбутній фах обирав самостійно, опираючись виключно на свої здібності та ресурси.
На професійний вибір впливало й те, що я міг навчатися самостійно, без додаткових фінансових витрат на репетиторів.
– Коли ти почав психологічну практику?
– Зізнаюся, що на початку навчання не до кінця розумів, що на мене чекає в майбутньому. Однак з плином часу лише переконувався, що я там, де маю бути. Психологічна освіта корисна як для того, хто володіє нею, так і для суспільства.
Людей аналізувати почав ще за часів студентства, а от працювати та консультувати – після завершення вишу. Одна справа сформулювати гіпотезу, що саме впливає на людину, інша – узяти на себе відповідальність та працювати безпосередньо з людиною.
{jb_quote}В ідеалі кожна родина має комунікувати не лише із сімейним лікарем, а й із сімейним психологом. Як ми наголошуємо поміж колег: у кожного психолога має бути свій психолог, як перукар у перукаря (посміхається – авт.).{/jb_quote}
На жаль, люди з тих чи інших причин замовчують те, що їм болить. Одні живуть із власними переживаннями лічені години, інші – роки. Допоки людину хвилює ситуація, яка завдала болю, страждають й ті, хто поруч (близькі, друзі…). Рекомендую не відкладати розв’язання проблеми на потім, а одразу звертатися по допомогу до психолога, щоб із фаховою підтримкою покращити власний психоемоційний стан та насолоджуватися гармонійним життям.
– Зазвичай психологи шукають собі вузьку спеціалізацію та працюють із нею. Що зацікавило тебе?
– Мене цікавить майже все. Можливо, це пов’язано зі специфікою роботи в Чернігівському міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, де я безкоштовно допомагаю людям. Переважно це молодь, учасники антитерористичної операції з родинами, переселенці та сімейні пари, люди, яких спіткало лихо, та ті, хто прагне пізнати себе.
Окрім цього, працюю як фізична особа-підприємець, але зауважу, що учасникам АТО допомагаю принципово безкоштовно. До того ж, у той час, коли їм це справді необхідно. Взагалі допомагаю як у психологічному, так і в соціальному форматі.
Кожен із нас захищає країну, але по-своєму: хтось законодавчо, хтось економічно, хтось несе службу на передовій, мій внесок – психологічна адаптація учасників АТО до мирного життя після військових дій.
Ці хлопці готові віддати частину себе заради всієї країни, але по поверненню додому їм дуже важко адаптуватися. Тож природно, що їм потрібна фахова допомога психолога. Маю тверде переконання, що війна закінчиться не лише тоді, коли ми повернемо свої території, а тоді, коли бійці АТО повернуть собі психологічне здоров’я та адаптуються до мирного життя.
Сьогодні ж я консультую учасників АТО, провожу індивідуальні та групові заняття, навчаю їх технікам релаксації та розповідаю, як правильно виводити людину зі стресової ситуації в цивільному житті та безпосередньо на передовій. Стресові ситуації на війні впливають на людей так, що вони можуть вимкнути пам’ять чи розуміння того, що відбувається.
{jb_quote}Звісно, що не усюди є спеціалісти або люди, які мають мінімальні психологічні знання, тож я заздалегідь вчу учасників АТО, як правильно виводити побратимів зі стану шоку, агресії, як заспокоїтися самому тощо. Завдяки цим технікам хлопці можуть виконувати свої обов’язки всупереч стресовим умовам.{/jb_quote}
– Олеже, тоді в мене до тебе провокативне запитання. Розвій стереотип, якщо це можливо. У суспільстві побутує думка, що з війни всі хлопці повертаються «відбитими на всю голову». Що з цього приводу можеш сказати ти? І чи можна взагалі намалювати середньостатистичний портрет атовця?
– Можна вигадувати характеристики та малювати середньостатистичні портрети, але я за це не візьмуся… Їх тисячі, і всі вони різні. Взагалі ціную людей такими, якими вони є. Таврувати людей не маю права. Звісно, я цікавлюсь, звідки людина родом та де несла службу, бо це має значення як для мене, так і для бійця. Утім, у кожного з них були свої умови та конкретні завдання, накази командування.
Бійці жили в стресі та постійному очікуванні. Повертатися на мирну територію їм складно, але має пройти час для адаптації. Після цього вони працюватимуть, розбудовуватимуть нашу область та житимуть повноцінним життям.
Уже є випадки, коли бійці поверталися до мирного життя й робили його кращим, аніж воно було до війни. Це заслуга не лише психолога, а й людини. Так, я супроводжував їх у психологічному сенсі, але бажання змінюватися передусім має бути у бійця.
Бувало так, що учасники АТО поверталися, втративши надію, але відновлювали свої сили та йшли вперед: оформлювали земельні ділянки, отримували меддопомогу, знаходили роботу тощо.
На жаль, деякі люди справді живуть стереотипами та таврують когось за те, що навіть не сталося. Як можна казати, що вони повертаються жахливими людьми? Серед них є хлопці, які заслуговують на повагу, вчать інших, влаштовують для містян культурний та спортивний відпочинок.
Так, вони можуть повернутися пригніченими, але чого ви очікуєте від людини, яка багато чого побачила у зоні АТО та ще й втратила там побратимів? Ми маємо підтримати своїх захисників та знайти те, що їх надихатиме.
– З твоєї відповіді зрозуміло, що атовці особливі клієнти. Вони впливають на тебе чи ти намагаєшся абстрагуватися під час роботи?
– Як впливають? Та вони мене оточують (посміхається – авт.). Коли я спілкуюся з атовцями, то не малюю над їхніми головами великі літери АТО. Для мене це перш за все люди. Вони не кращі за нас і не гірші. Так, низка моїх знайомих – атовці. А як впливають друзі на людину?
Можливо, я став більш пунктуальним та завбачливим. Впевненим у своїх планах. Також ретельніше підхожу до того, що маю сказати. Це зумовлено тим, що спілкування з бійцями було не лише в кабінеті на м’яких стільцях, а й на полігонах, у казармах. Ця специфіка впливала й на мене. Я розумію, що несу відповідальність за інформацію, яку даю людям. Необдумана фраза могла негативно вплинути на їхній стан.
– З допомогою бійцям та їхнім родинам зрозуміло, а чи працюєш ти з дітьми?
– Так, торік «Українська асоціація фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій» реалізувала програму «Моя країна – Україна, Чернігівщина – її північний кордон». Кошти на реалізацію проекту виділила Чернігівська обласна державна адміністрація в рамках конкурсу проектів громадських організацій.
{jb_quote}Ми були першими, хто звозив дітей та родини учасників АТО на екскурсію до 169 навчального центру Сухопутних військ Збройних сил України, що в селищі Десна. Раніше екскурсії до військової частини в такому форматі в Україні не проводилися.{/jb_quote}
У рамках проекту нам вдалося звозити в Десну близько 250 дітей та дружин учасників АТО, де вони вперше на власні очі побачили військову техніку. Кожен мав можливість сісти в танк чи потримати зброю, а також побачити процес навчання військових, скуштувати їхню їжу. Проект мав на меті виховання патріотичного духу у дітей і нам здається, що ми впоралися.
– Війна триває вже три роки. Раніше чернігівські психологи не мали досвіду допомоги військовим. Принаймні в такому масштабі. Чи можна сказати, що за цей час ваша компетентність суттєво зросла?
– Психологи, які працюють із бійцями, отримали неоціненний досвід та величезну кількість годин практики. Спочатку було дуже важко. Той час можна охарактеризувати як період хаотичного пошуку інформації.
Згодом я долучився до однодумців, які об’єдналися в громадську організацію під назвою «Українська асоціація фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій». Виникла вона в столиці ще під час перших подій на Майдані. Я ознайомився з її діяльністю вже під час війни. І зрозумів, що це той ресурс, який допоможе мені фаховіше надавати психологічну допомогу.
В організації було вдосталь методичних напрацювань, які регулярно оновлювалися. До складу входять дуже поважні психологи та психотерапевти.
– Якщо повернути час назад, то чи пішов би здобувати іншу спеціальність?
– Ні, я б зі свого шляху не зійшов. Але однозначно пріоритети розставив дещо інакше. Приділив би більше зусиль вивченню психологічних технік допомоги в екстремальних ситуаціях. Психолог – це не лише людина в піджаку, що сидить на стільці, слухає людей та отримує за це кошти. Психолог – це постійне навчання та робота над собою. Не дарма я сказав, що самоосвіта – це і є моє хобі.
Хотів би зауважити, що психолог – це той фахівець, який допомагає людині знайти відповіді всередині себе. Він не може дати вам пігулку від усіх болячок. Він просто посередник між свідомістю та підсвідомістю. Тим не менше, щоб зустріч із психологом була результативною, людина має сама захотіти отримати допомогу.
Якщо дружина, донька чи мати силоміць та з криками притягне до мене в кабінет хлопця, який ще вчора сидів в окопі та відстрілювався від ворога, поки поруч стікали кров’ю побратими, то чи зіграє вона йому на користь? Чи буде він налаштований на серйозну роботу? Людина має, як мінімум, сказати про те, що її турбує.
{jb_quote}Кожен із нас захищає країну, але по-своєму: хтось законодавчо, хтось економічно, хтось на передовій, а мій внесок — психологічна адаптація учасників АТО до мирного життя після військових дій.{/jb_quote}
Спілкувалася Юлія Ковтун
Фото з власного архіву Олега Галепи