Мати відразу роздивилася, що у сина обморожені руки і ноги. Спочатку вдалася до лікування за народною методикою. Потім зрозуміла, що цього недостатньо, і син може лишитися кінцівок.
На її умовляння їхати до лікарні, Віктор уперто заявляв, що не потрібно, рани самі загояться. Та Валентина Данилівна все ж набрала номер екстреної меддопомоги.
За десяток хвилин «швидка» дісталася Петрової Слободи. Яку змогли, надали допомогу та повезли до ЦРЛ.
З того часу минуло більше тижня. Віктор перебуває у хірургії. Коли кореспондент до нього навідався, був невеселий. Лежав на ліжку з забинтованими верхніми і нижніми кінцівками. Сказав, що лікування триває добре, відчуває полегшення.
На запитання, як же сталося, що він не дійшов додому, сорока-дворічний чоловік розповів, що був нетверезий. 24 лютого його покликали товариші, які ловили рибу в урочищі Глинище, за Корюківкою. Каже, рибалок там зібралося багатенько. Уловів, як таких, не було. Кілька чоловіків, щоб не змерзти, принесли з собою градусне питво. Товариші були щедрі. Отож Віктор того дня перехилив чарок шість-сім. Закуски хорошої не було, горілка швидко розібрала. Уже й у село увійшов, та до хати 200 метрів не дійшов – упав, заснув у снігу.
Мати Віктора того вечора дуже хвилювалася. Не один раз телефонувала на «мобілку» сина, його товаришам. Але жоден не відповів. До ранку не спала. А другий її син Петро не став шукати брата. А якби лише вийшов з двору та пройшовся по вулиці – знайшов би. Того вечора Петро заспокоював матір, мовляв, не варто хвилюватися, Віктор заночував у товариша. Таке уже не раз траплялося…
Віктор Божок “Маяк”