– 20 країн – це лише формальність, математичний знак, що описує незбагненний досвід та навички, здобуті під час подорожей, – говорить Стас Магула.
Два тижні тому він повернувся з Чехії, де півроку навчався за програмою академічних обмінів «Erasmus +», а близько 2 місяців тому здійснив свою мрію – побував у 20 країнах Європи до 20 років. Усі відвідав буквально за один рік.
Волонтерство як шлях до мандрів та змін
– Я все життя мріяв побачити світ, подивитися, як живуть люди в різних куточках світу, спитати «котра година?» на кожному континенті, спробувати місцеву ароматну випічку, навчитися відрізняти словацьку мову від словенської.
До університету Стас подорожувати не міг, а ось вже переїхавши на навчання до Києва, припинив вигадувати виправдання і почав шукати можливості. Першою такою можливістю стала європейська молодіжна організація AEGEE. Розповідаючи про неї, просить зачекати й, інтригуючи, шукає щось в рюкзаку. Тоді виймає нетбук, повністю обклеєний стікерами з логотипами представництв організації в різних містах, і з неприхованим захватом пояснює:
– Це наші фірмові стікери. Збираю їх з кожної організованої зустрічі. AEGEE взагалі займається тим, що проводить для молоді з 40 європейських країн конференції, семінари, культурні обміни, навчальні курси, літні університети та поїздки. З цього, власне, і почалися мої подорожі. Особисто я допомагаю організовувати зустрічі в Польщі та Україні й, звісно, беру участь і в інших проектах.
– Про мою діяльність можуть говорити, що це лише волонтерство і я не маю жодної вигоди. Але я бачу свій внесок у суспільство і вважаю, що так можна досягати змін.
Подорож кидає виклик. Італія та Туреччина
– Життя занадто коротке, аби сидіти на місці й чекати, доки щастя саме звалиться на голову. Я подорожую, аби наповнити його моментами.
Здебільшого хлопець мандрує сам, але й компанії завжди радий, бо автостопом їздити одному дуже нудно й нецікаво. Подорожі наодинці – це не лише можливість краще пізнати й зрозуміти себе, а й чималий виклик. Адже шукати квитки чи планувати маршрут доводиться власноруч, так само як і розгрібати щоденні неприємності.
– Спланована тільки ночівля і приблизний маршрут між точками. Але навіть це не завжди йде за планом. В італійському Бергамо мені довелося спати в аеропорту, бо я так і не знайшов, де ночувати.
Уже о 6-й ранку недоброзичливий голос охоронця розбудив українського студента і змусив шукати інше місце для перепочинку. Рейс на Мальту був аж о 13-ій годині, тому Стас впевнено рушив подивитися місто. І звісно, гуляв він занадто довго.
– Розштовхавши всіх на сек’юріті чек (security check – контроль на безпеку), я босоніж (моє взуття постійно «пищить» під час проходження крізь «рамку», тому для уникнення додаткових запитань я завжди його знімаю) із речами в обох руках буквально летів на посадку. Мій рейс уже пропав з екрану «Відльоти». Треба було бачити, як я ледь не збив жіночку з дитячим візком та мало не розтрощив стелаж із дорогими парфумами, намагаючись знайти потрібні ворота.
– Дякувати Богу, контролер ще чекала на мене і пустила на посадку. Я босоніж мчався до літака, вигукуючи «Стоп! Прего!» до італійських робочих, що вже збиралися прибирати трап. Результат: ви бездоганні! Вам аплодують пасажири і стюардеси, і вам ледь вистачає дихання, аби сказати «Грацці!». Висновок один: не ночуйте в аеропорту та не милуйтеся довго затишними й вузькими італійськими вуличками.
Усмішка не сходить з обличчя Стаса: неприємності лише пробуджують в ньому азарт. У Туреччині він загубив усі гроші та картки, але через Каучсерфінг знайшов місцевих, які й допомогли. (Couchsurfing.com – сайт, на якому мандрівники з усього світу шукають або пропонують можливість безкоштовно переночувати).
Повернутися в Нідерланди та на Мальту
Хлопець хотів би повернутися до кожної країни, бо всюди був здебільшого в одному-двох містах.
– Нідерланди! Ця країна така різноманітна, сучасна, красива, молода, амбіційна, прогресивна. Здається, там в людей немає проблемю. Хіба що нема гір.
Стаса вражає світ і його різноманіття. Спочатку юнак вивчає його частинами, згодом – як одне ціле. Різні культури і звичаї змушують не лише розширювати кругозір та пізнавати таємниці народів світу, а й дивитись на все крізь призму порівняння. Лише на Мальті хлопець побачив майже все, але на це «все» хоче дивитися знову й знову.
Незважаючи на те, що за площею країна вдвічі менша за Київ, на крихітному клаптику суші зосереджена величезна кількість природних чудес, історичних місць та фантастичних краєвидів. Її культура захоплює, а від місцевої кухні худне гаманець.
Порівнюючи числа
На меню в чернігівських кафе Стас дивиться круглими очима:
– Щось у Чернігові такі ціни, що мені здається, я трохи не там знаходжуся: салат – 90 грн! Боже, ну для кого ці ціни?
Для порівняння говорить, що бібліотекар у Норвегії заробляє за місяць у 20 разів більше за українця, а середня пенсія в Чехії, де Стас жив останні півроку, – 450 євро, в Україні ж – 50 євро.
Освіта та «Еразмус +»
Для Стаса головна різниця між освітою в Україні та за кордоном у тому, що викладачі там дійсно хочуть чогось навчити. Вони усвідомлюють, що діти платять за навчання, відповідно мусять дати їм знання. В Україні хлопець навчається в одному з найкращих, як звикли думати, університетів країни. Але сам так не вважає:
– Навіть маленькі університети в Європі мають краще технічне та матеріальне забезпечення, тому навчання там проходить інноваційно та комфортно.
Ще в лютому минулого року хлопець спілкувався з дівчиною, яка навчалася в Голландії за програмою академічних обмінів «Erasmus +». Вона, власне, і надихнула діяти. Однак мало хто серед студентів знає щось про програму обмінів. Уже потім шукач можливостей сам натрапив на оголошення про прийом заявок на стипендію на півроку навчання в Чехії. За 8 днів до дедлайну зібрав усі документи, подав їх і, врешті-решт, пройшов. Із 25 заявок обрали лише 5.
– Можливості є. Але всі чекають, що хтось покаже, розжує, дасть одразу гроші. Ні. Можливості є, і їх треба шукати самому.
Про зміни в собі, рідному місті та Україні
Стас не руйнує в мандрах стереотипів, натомість робить чимало відкриттів, про які раніше і не здогадувався: нідерландці – чи не найспокійніший та найврівноваженіший народ світу, що не ходить у дерев’яних черевиках; хлопчик, що пісяє, – найбільше розчарування під час відвідин Брюсселю, а ціни європейського метро ніколи не можна переводити у гривні. Та і всі ціни взагалі. Корисно для серця.
– Я став мислити інакше, так само, як і ставитись до речей. Якщо раніше певні вчинки людей викликали б у мене відразу та осуд, то зараз це вочевидь захоплення та повага. Поважати всіх та кожного, незалежно від того, чи поділяю я цю думку. Безкінечний осуд та заздрощі я виміняв на розуміння та підтримку, – так мандрівник говорить про зміни в характері.
За останні півроку Стас уперше вдома. До Чернігова приїздить відпочити, побачитися з батьками, друзями. Радіє, що за останній час місто стало кращим: оновлений парк, фонтани, торговельно-розважальний центр «Голівуд».
– Класно, що його побудували. Чудовий варіант для молоді, бо «Мегацентр» – то як би для людей старшого віку. Злін – місто в Чехії, де я жив, має населення 75 000, то там можливості розваг такі самі були. До речі, чехи перші у світі за споживанням пива на людину. Пиво після цієї країни п’ється як вода.
Студент переконаний: якби лишився навчатися в Чернігові, не став би таким, яким є сьогодні. Тих самих подорожей не було б, бо в Чернігові немає відділу AEGEE. Є лише у великих містах (Києві, Львові, Одесі, Харкові, Івано-Франківську, Дніпрі). Так само і з «Erasmus +». Лише 2–3 спеціальності технологічного університету підтримують програму обмінів, педагогічний університет з цією програмою не співпрацює взагалі.
– Щоб змінювати щось тут, я хочу отримати за кордоном багаж знань. Чому не в Україні? Бо та сама наукова робота має більше шансів на розвиток та результативність за кордоном. Я не можу дивитися, як бабуся ходить із установи в установу, щоб заплатити якісь рахунки. Усе можна зробити простіше – онлайн. За кордоном уже є можливості електронного державоведення. Цього можна навчитися і привезти до нас.
– Чим більше я спілкуюся з людьми із різних країн, тим більше переконуюся, що про нас знають і чують. Людям цікаво взнати про нашу країну не лише з новин, їм цікаво відчути наш колорит, побачити нашу природу і наші міста. І повірте мені, мова йде не лише про Львів чи Київ.
І трошки про бажання на майбутнє
Колись Стас мріяв про життя на віддаленому острові або у горах, де немає міської метушні, та завжди можна провести час наодинці. Однак дедалі юнак подорожує, дедалі розуміє, що цей світ вартий того, аби його пізнавати. Аби дивуватися і відкривати щось нове. Шукач пригод не зациклений на самій Європі, він хоче і в Австралію, і в Нову Зеландію.
– Бажання є! Я завжди кажу: немає «відсутності можливостей» – є лише «відсутність бажання».
Дарина КУЗЬМЕНКО
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Школа молодого журналіста», який реалізовують Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської ОДА, Асоціація регіональних ЗМІ та благодійний фонд «Майбутнє Чернігівщини».