Журналіст, письменниця, поетеса, перекладач, редактор дитячого часопису «Крилаті», волонтер і громадський діяч із Ніжина Тетяна Винник вперше провела тут творчий вечір. Точніше, зустріч із шанувальниками слова з образною назвою «З Духу й води».
МОВ БІЛА ХМАРИНКА
За словами заступника директора з наукової роботи музею Наталії Коцюбинської, Тетяна, мов «чиста і біла хмаринка», зігріла кожного теплом свого спраглого до краси серця.
– Ще в далекому 1903 році Михайло Коцюбинський написав свій цикл «З глибини». В одній з новел – «Хмари» – він порівняв душу поета з хмарою – то чорною, то білою, – зазначила пані Наталія. – Ось так і Тетяна, мов біла хмаринка, спустилася до нас і поділилась частинкою душі.
«Чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка, з золотим усміхом на рожевих вустах, тремтяча бажанням пісні», – писав класик. Тетяна й справді була неземна – у вишуканій білій сукні, з легеньким шарфом на плечах, в білих туфельках і з книгою в руках.
Ліричні, філософські, патріотичні й трохи жартівливі вірші читала гостя того вечора і публіка ловила кожне слово та не шкодувала долонь. Авторка була варта і оплесків, і захоплення, і похвали.
Правда, говорили не поети – педагоги, громадські активістки, ліцеїсти, працівники музею… Були в залі й чернігівські майстри слова, та чогось не квапилися до мікрофона. Отож процитую болгарську письменницю Розалію Александрову (Тетяна Винник добре знана в цій країні ще й як перекладач із болгарської). Її оцінка влучна й вичерпна: «Тетяна Винник глибокий і тонкий лірик. У її творчості відчувається ритм національного серця, яке любить і страждає однаково сильно і виживає у суворій палітрі повсякденного життя… Навіть у віршах, які висловлюють найпотаємніші емоції автора, актуалізується «хронічна рана», що впливає на всі аспекти українського суспільства».
Словом поетеса веде через «лабіринти життя, любові і страждань», не приховуючи, що виношує у собі «Україну, закуту в кайдани».
ПРОКИНУЛАСЬ ЖИВОЮ, ЩОБ ТВОРИТИ
«Прокинусь живою» – оптимістична назва найсвіжішої (четвертої у творчому доробку) книги, удостоєної літературної премії імені М. Коцюбинського. А ще – пророча, бо Тетяна Винник вціліла після страшної аварії, вижила, щоб тішити нас свої віршами та виховувати сина. Поетеса, без сумнівів, має бійцівські характер і силу духу.
Під час Революції гідності Тетяна ходила на Майдан, була учасником акції «Письменники на Євромайдані». Допомагала збирати гроші на потреби бійців АТО й книжки для шкіл. У вересні 2014 року вона разом із бійцями добровольчого батальйону поверталася із зони воєнного конфлікту. Біля Дніпра потрапили в ДТП. Після аварії ледь залишилася живою. Провела у лікарні два місяці.
Заново вчилася ходити. Коли побачила своє обличчя після аварії, злякалась. Та найбільше боялася за Богданчика. Дуже переживала, як він зреагує. Спершу дитина боязко дивилася на матусю, а потім почала гладити по голові, пестила маленькими рученятами.
Інтимна лірика Тетяни дуже бентежна, зворушлива, з нотками печалі-суму. Раніше вона казала синові, що тато поїхав у відрядження. Згодом пояснила, що він тепер живе на небесах. Чотири роки спливало по смерті Леоніда Талалая, а вона й досі відчуває, як чоловік дихає. Ніби чує в коридорі його кроки і кашель, а біль та любов переливає в поетичні рядки.
Любов до сина, до України, до рідного краю і мови української її окрилює і надихає на громадянські вірші. Один із них – «Солдатові з Ніжина». Вона не може не писати про все, що пече і болить:
«Виживеш – не минулим:
Той, Хто тебе сотворив,
Тільця крові продумав
Й шар поверхневий кори.
Виживеш – не майбутнім:
Стіни його хиткі.
Ти відмежуєш сутність –
Поданої руки.
Виживеш – маєш право:
Тут, на землі, перебуть.
І не бійся розправи.
Просто безстрашним будь!».
Ольга ЧЕРНЯКОВА. Фото автора.