Збудували 160 будинків, 26 гуртожитків, два готелі, Будинок культури, кафе та їдальні… Місто дзвеніло дитячими голосами. В Прип’яті мешкало понад 46 тисяч людей.
Гірка доля випала і місту, і його жителям – майбутнє перекреслила аварія на Чорнобильській АЕС. 27 квітня 1986 року евакуювали всіх жителів. Та смертоносні радіонукліди оселилися тут назавжди.
Покинута Прип’ять тепер плаче радіоактивними дощами, жахає мертвою тишею, порослими крізь асфальт і стіни напівзруйнованих будинків деревами, загубленими дитячими іграшками, що вже вросли в землю… Місто – пересторога, нагадування, мовчазний докір і звинувачення. Журналісти ловлять в об’єктиви побачене для історії – як документальне свідчення трагедії.
У квітні 1986 року було виселено 14 тисяч мешканців міста Чорнобиля та майже 110 тисяч жителів двох районів – Чорнобильського й Поліського. Відселено загалом 90 сіл та два селища.
Колишня жителька Прип’яті Валентина Барабанова, з котрою звели журналістські шляхи, окрім нотаток-спогадів, залишила мені й слова, виписані зі святого письма від Івана Богослова: «І засурмив третій Ангол, і велика зоря впала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок і водні джерела… А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…».
Слова – застереження і ніби прохання до кожного з нас по-особливому, з розумінням і любов’ю ставитися до всіх людей, обпалених тою полиновою зорею.
Ольга ЧЕРНЯКОВА. Фото автора