22 квітня у Кафедральному соборі святої великомучениці Катерини у Чернігові, як і в інших храмах Київського Патріархату по всій Україні, відбувся урочистий молебень за створення Єдиної Помісної Автокефальної Української Церкви. До участі у молебні долучилися голова Чернігівської обласної державної адміністрації Валерій Куліч та голова Чернігівської обласної ради Ігор Вдовенко. Священники та віряни просили Божої помочі та благословення для керівників держави та церковних ієрархів для завершення справи об’єднання розрізнених українських православних церков у Єдину Помісну Церкву.

На важливості об’єднання церков наголосив і Глава держави, під час свого виступу у Верховній Раді. Він підкреслив, що Україна як незалежна держава, згідно з традиціями православного світу, не просто має право, а зобов’язана конституювати Єдину Церкву та забезпечити її визнання з боку світового Православ’я.

Президент зауважив: «Численні опитування свідчать, що дедалі більша кількість православних громадян України хочуть мати, — як це заведено в усьому православному світі і більшості православних країн, — Єдину Помісну Автокефальну Українську Церкву. Церкву, яка буде євхаристійно, молитовно поєднана з іншими помісними церквами, але адміністративно незалежна від будь-яких закордонних церковних юрисдикцій. Особливо від тієї, яка прямо пов'язана з країною-агресором».

Верховна Рада підтримала звернення Президента до Вселенського Патріарха про надання Томосу (декрет, окружне послання предстоятеля помісної православної церкви у деяких важливих питаннях церковного устрою) про автокефалію Православної Церкви в Україні.

Таким чином Парламент також визнав важливість надання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні, на основі якого вона зможе посісти належне місце в родині помісних православних церков.

Сподіватимемось на позитивне рішення Вселенського Патріарха, адже Українська Автокефальна Помісна Церква є однією з конституційних основ незалежності нашої держави. Символом існування держави Україна у майбутньому.

До історії

Довідково. Із IX до XVII століття православна церква на більшій частині сучасної України була єдиною, і керувала нею Київська митрополія. Ця митрополія входила до складу Константинопольського патріархату. Його нинішня назва — Вселенський патріархат Константинополя.

У 1685–1686 роках (після підписання Переяславських угод і «возз’єднання України з Росією») митрополію було виведено зі складу Константинопольського патріархату, вона увійшла до складу Московського (нині — Російська православна церква), після чого втратила автономію. Згодом Константинополь визнав цей перехід неканонічним (незаконним). У 2008 році вселенський патріарх Варфоломій I назвав його «анексією».

Так тривало до 1918 року. Тоді Всеросійський помісний собор ухвалив, що в межах Української держави буде створено церковну область «з особливими перевагами на засадах автономії».

Проте у підсумку подальших подій, пов’язаних із громадянською війною, у 1921 році автономію було ліквідовано, а область перетворилася на Український екзархат Російської православної церкви. Екзарх — фактично намісник патріарха. Із цього моменту в Україні почалося розділення церков.

Українська автокефальна православна церква

У 1921 році в Києві відбувся собор духовенства і мирян, незадоволених статусом екзархату. На ньому було проголошено Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ). Термін «автокефальна» означає самостійна, незалежна від інших помісних православних церков.

У 1920-ті роки УАПЦ належало приблизно 20% усіх православних парафій в Україні, проте потім радянська влада почала репресії. Священиків УАПЦ масово заарештовували, відправляли у заслання або розстрілювали. У 1930 році черговий Собор ухвалив постанову про самоліквідацію УАПЦ, хоча окремі її частини і далі існували за межами України під опікою митрополита Польської автокефальної церкви.

Незважаючи на те, що Константинополь так і не визнав УАПЦ, відгалуження цієї церкви за кордоном стали канонічними в 1990-х роках. Тоді УАПЦ у діаспорі, куди увійшли парафії в Америці, Західній Європі та Австралії, стала повноправним членом Вселенського патріархату.

Українська православна церква Московського патріархату

Після закінчення Другої світової війни всі українські православні церкви повернулися під управління Українського екзархату РПЦ. Його було розформовано у 1990 році. Замість нього Архієрейський собор РПЦ заснував Українську православну церкву, яка згодом дістала неофіційну назву УПЦ МП.

Відповідно до цієї самої постанови, УПЦ МП одержала “незалежність і самостійність в управлінні”, а українському єпископату дали право обирати настоятеля, якого потім має благословити патріарх Московський і всієї Русі. Щоб постанова набула чинності, її мав затвердити Помісний собор РПЦ, який зробив це тільки у 2009 році.

У цьому статусі УПЦ МП існує до сьогодні. Її самоназва — Українська православна церква, без уточнення про належність до Московського патріархату, оскільки вона вважає себе єдиною канонічною УПЦ.

Українська православна церква Київського патріархату

Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) виникла найпізніше — у 1992 році.

Тоді настоятелем УПЦ МП був митрополит Філарет. У 1991 році, після проголошення незалежності України, за його ініціативою зібрали Помісний собор УПЦ, який звернувся до патріарха Московського і всієї Русі з проханням надати УПЦ повну канонічну самостійність, тобто автокефалію.

Московський патріарх відмовився надати автокефалію, а митрополита Філарета закликав покинути пост глави УПЦ.

Після цього низка єпископів УПЦ висловила недовіру Філарету. У травні 1992-го Синод РПЦ усунув Філарета і призначив митрополита Никодима тимчасовим керівником УПЦ. Філарет рішення Москви не визнав і провів конференцію в Києві, у якій звернувся до вселенського патріарха з проханням надати автокефалію УПЦ. Паралельно у Харкові відбувся Собор єпископів УПЦ, де головою обрали митрополита УПЦ Володимира (обіймав посаду до смерті у 2014 році).

Філарет не брав участі у цьому соборі і не визнав його легітимності, оскільки той відбувся без його згоди як предстоятеля УПЦ. У червні 1992 року він організував у Києві Всеукраїнський православний собор, на якому частина УПЦ (лояльна до Філарета) об'єдналася з УАПЦ в єдину структуру – Українську православну церкву Київського патріархату. Її головою обрали митрополита Мстислава, який на той момент керував УАПЦ у діаспорі та проживав за межами України.

Після цього об’єднання УАПЦ юридично припинила своє існування, проте частина духовенства УАПЦ негативно поставилася до створення нової структури, оскільки в Соборі не брав участі сам Мстислав, обраний патріархом. Він завітав в Україну в липні 1992-го і теж не підтримав створення УПЦ КП. Виник конфлікт між новою структурою та її настоятелем. Священнослужителів, які намагалися відновити діяльність УАПЦ, позбавляв сану Синод УПЦ КП.

У 1993 році патріарх Мстислав помер у Канаді. Після цього УАПЦ обрала свого настоятеля, а УПЦ КП – свого. Церкви кілька разів намагалися домовитися про об’єднання, але безуспішно. Остання спроба провалилася у 2015 році.

{jb_blackbox}За даними соцопитування, проведеного в листопаді 2016 року компанією Ukrainian Sociology Service, 39,4% громадян назвали себе прихожанами УПЦ МП, 25,3% — прихожанами УПЦ КП, а 4,6% віднесли себе до УАПЦ. Того самого місяця було проведено соцопитування Центру Разумкова, згідно з яким 39,5% православних в Україні ідентифікують себе з УПЦ КП, 25,4% уважають себе «просто православними», а 23,3% — прихожанами УПЦ МП. 4,8% опитаних православних віднесли себе до УАПЦ.{/jb_blackbox}

Після невдалих спроб об'єднання, усі три церкви і далі працюють самостійно. Водночас православних церков в Україні навіть більше: існують також менш популярні Російська православна старообрядницька церква, Російська істинно-православна церква тощо. Сумарна кількість їхніх парафій — близько 200.