Представлення книг у великій залі обласної державної адміністрації стало бентежним і хвилюючим святом пам’яті й возвеличення видатного письменника, політичного і громадського діяча, котрий сім літ жив і творив у Чернігові – з 1894 до червня 1902 року.
За словами Василя Васильовича, Борис Грінченко повернувся до нас серйозно і назавжди. Ми відкриваємо через десятиліття його твори, дізнаємося про подвижницьку роботу - створення разом із дружиною Марією каталогу знаменитих музейних старожитностей, подарованих Василем Тарновським (врятувавши від загибелі щонайменше 8 тисяч безцінних експонатів), вчимося української мови за його «Словарем української мови».
Чернігівський період життя письменника – період титанічної праці, коли він «більше працював, ніж жив». Борис Дмитрович Грінченко працював у Чернігівському губернському земстві діловодом оціночної комісії, у відділі народної освіти (організовував бібліотеки, школи, книжкові склади). Був секретарем земської управи, членом Чернігівської архівної комісії.
«Неволю канцеляризму» скрашував національно-просвітницькою роботою: організував справді народне видавництво, яке випустило 45 книжечок, став одним із керівників нелегальної «Чернігівської громади». Видав тритомні «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседней с ней губерниях», фундаментальні праці «З вуст народу» та «Література українського фольклору».
Звільнений властями із земства, займається «тільки письменництвом»: публікує низку п’єс, пише дилогію «Серед темної ночі» і повість «Під тихими вербами».
Заступник голови облдержадміністрації Наталя Романова зазначала, що і вона, і присутні в залі, і чернігівці загалом відкриваємо цю неординарну постать: педагога, письменника, лексикографа,етнографа, літературознавця, публіциста, історика…
Кожен житель Сіверщини може пишатися тим, що ходить вулицями, якими колись ходив Борис Грінченко, що у Чернігові народилися його знамениті твори.
Подаровані Василем Яременком книги видатного письменника, по-моєму, не припадатимуть пилом на полицях: художнє слово бентежитиме серця читачів, бо ж в серці їх творця «палало сонце могутньої любові до України».
Ольга ЧЕРНЯКОВА