«Час Чернігівський» зацікавився тотальною міграцією та звернувся безпосередньо до тих, хто нині перебуває за кордоном або був там нещодавно в статусі робітника чи студента.
Цикл статей «Чому молодь покидає Чернігівщину?» ми розпочали з країни-сусідки Польщі. А цього разу продовжимо шукати істину в спілкуванні з чернігівцями, які з тих чи інших причин мігрували до Чеської Республіки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Реальні історії: Чому молодь покидає Чернігівщину та їде до Польщі?
Декілька місяців тому українців вразили результати опитування маркетингової компанії TNS Online Track. Соціологи порівняли опитування вересня 2015 та 2016 років і дійшли до висновку, що кількість українців, які готові переїхати на постійне проживання за кордон, значно збільшилось:
— 65% респондентів вказали, що хотіли б виїхати з країни, з них третина респондентів не мають можливості виїхати.
— 8% хотіли б виїхати тимчасово, поки ситуація не стабілізується.
— 20% хотіли б виїхати за кордон на постійне місце проживання.
Якщо раніше студентство під час літніх канікул їздило за кордон на сезонну роботу, а потім поверталося, то нині ситуація дещо змінилася. Тепер українські мігранти повертаються додому лишень на Великдень та Різдво. Водночас представники старшої вікової групи не так охоче прагнуть поїхати «за бугор».
За даними Євростату, у 2014 році до ЄС лише офіційно виїхало понад 291 тисяча українців, це на 87% більше від середньої річної кількості українських мігрантів у 2010–2013 роках. Торік середній показник довоєнних років перевищено на 192%.
У Чехії найбільша національна меншина — українці
За даними Чеського статистичного управління, лише наприкінці 2015 року в країні мешкало 467 тисяч іноземців, з них 23% наших співвітчизників. Таким чином нині в Чехії найбільша національна меншина — українці. Загалом торік до Чехії приїхало на 16 тисяч іноземців більше, ніж у 2014 році.
З 1999 до 2015 роки Чеська Республіка надала громадянство понад 54,5 тисячі іноземців. Не дивно, що 15% від загальної кількості – українці. Чехія й надалі є цільовою країною для трудових мігрантів.
Цікаво, що до міграційних процесів українська влада з осторогою не ставиться. Річ у тім, що заробітчани пересилають в Україну в порівнянні з ВВП значні кошти — 5,7%. Принаймні такі цифри наведені на сайті Нацбанку України. Тим паче, що грошові перекази з-за кордону оподатковуються. Відкритим залишається лише питання щодо українців, які поїхали в Чехію не працювати, а навчатися.
Водночас зазначимо, що до 2014 року кількість переказів з-за кордону зростала в геометричній прогресії, утім за останні декілька років їх кількість лише зменшується. Якщо порівняти 2016 та 2013 роки, то загалом в Україну надійшло на 1,3 млрд доларів менше. Можна припустити, що українці почали виїжджати за кордон родинами, тож необхідність пересилати в Україну гроші відпала.
Чехія як можливість змінити життя
Чернігівка Вікторія Лузан закінчила Чернігівський педагогічний університет за фахом психолог, але влаштуватися на роботу так і не змогла. Дівчина зіткнулася з тим, що на всіх потенційних роботах вимагали досвід. Вікторія дивується: де його взяти молодому випускнику, який ще вчора зранку до вечора сидів за партою та писав конспекти?!
— Спочатку я поїхала збирати ягоди у Фінляндію. Було важко, але з часом звикаєш і до цього. Потім я вже не помічала, як летів час. Природа дивовижна, повітря чисте, влітку білі ночі. Почуваєшся ніби на відпочинку. Потім знайомі допомогли мені влаштуватися нянею в Празі. Мову я не знаю. Але тут часом зустрічаю російськомовних продавчинь. А взагалі я володію базовою англійською мовою. Жити тут не складно, коли маєш бажання, то можна навчитися всьому. Приємно дивує, що тут зовсім інше ставлення – людей поважають. У Чехії я вже близько року й поки що повертатися бажання немає, — розповіла журналісту «Часу Чернігівського» Вікторія Лузан.
Нагадаємо, що найбільше українських заробітчан у Польщі – близько 22%, Чехія посідає другу сходинку – 18%. Понад усе чехи зацікавлені в будівельних інженерах, фахівцях з інформаційних технологій, проектантах, електротехніках, медиках тощо.
Чехія як можливість отримати освіту європейського рівня
Країну для міграції українці обирають за власними уподобаннями. Наприклад, одних студентів приваблюють приватні виші Польщі, які хоча й поступаються державним, але водночас до них легше вступити. Інші абітурієнти схильні до навчання в Чехії чи Німеччині, де виші пропонують гарну освіту та можливість вступити на безкоштовне навчання на загальних підставах.
Саме про таку чернігівку йтиме мова далі. Олександра мешкає в Чехії вже четвертий рік. Коли вона наважилися спробувати свої сили, то в її оточенні майже не було людей, які навіть просто виїздили в Європу. Саме тому ніхто не міг повірити, що чернігівська студентка-філолог може зацікавити чеський виш.
Момент, коли вона вирішила, що зможе вивчити мову та вступити до вишу, став переломним. Довелося переоцінити не лише свої можливості, а й оточення, яке вдавалося навіть до несмішливих знущань та припущень, що в Олександри нічого не вийде.
— Найперше, що мотивувало мене й мою родину — це безкоштовна освіта в Європі. Насамперед, це мотивувало мою маму. За це я безмежно вдячна їй! Був дуже короткий діалог: «Саша, ти б поїхала вчитися до Чехії?», «Так!», — відповіла я. «Ти будеш щось для цього робити?», — запитала мама. «Так», — погодилась я. Звісно, спочатку це здавалося чимось недосяжним. Але люди, які в мене не вірили, чомусь навпаки спонукали до дії. Уже хотілося швидше слати привіти з Чехії на сторінках соціальних мереж. Тож для початку я вирішила поїхати та подивитися, як виглядає Європа, про яку всі говорять. Приїхала, побачила, закохалася! В університети, вулиці, їжу, людей, — розповідає Олександра Черевко.
На той час Олександра навчалася на платному відділенні педагогічного університету. Саме навчання їй вже було нецікавим. Воно, за словами Олександри, жодним чином не відбиває постулати справжньої Болонської системи. До того ж дівчина розуміла, що в Чернігові не зможе знайти перспективну роботу за своїм профілем. Ба навіть ще під час навчання на філфаці Олександрі довелося працювати в страховій компанії.
— У Чернігові мало хто з молодих людей може знайти улюблену роботу та хорошу зарплату, молоді сім’ї не придбають квартиру, а машина для них залишиться мрією. Здається, що в Україні мені нібито не вистачало повітря, хоча я дуже любила свій університет, місто, країну. Зараз ні про що не шкодую. У мене класний університет, крім обов’язкових предметів, ходжу й на ті, що мені подобаються. Тут є можливість вчити всі мови світу протягом семестру, у нас дуже хороші й цікаві викладачі (звісно, і в педі теж були дуже хороші викладачі, яких пам’ятаю й поважаю до сьогодні). Тут цікаве студентське життя. І не студентське теж. Тут є можливість жити, а не виживати. Тут цінується не диплом, а знання, — ділиться враженнями Олександра.
Так, вона не переконувала журналіста «Часу Чернігівського» в тому, що в Чехії все ідеально. Утім, за її спостереженнями, там усе не настільки критичне, як в Україні. Однак любов до Чехії не заважає дівчині любити Україну. Навпаки, вона підкреслила, що повернулася б додому, якби в Україні з’явилися нові можливості. Тим часом вона та її оточення бачать «відкриті двері» лише закордоном.
{jb_pin} Думка експерта:{/jb_pin}
Щоби зрозуміти привабливість Чехії саме для мешканців області журналісти «Часу Чернігівського» поспілкувалися з київським репетитором, який навчав місцеву молодь.
— Так вийшло, що мені запропонували замінити місцеву викладачку, яка пішла в декрет. Тож два роки я кожні вихідні працювала в Чернігові. За цей час загалом на навчання завітало приблизно 30 студентів у віці від 14 до 67 років. Більшість із них готувалася до вступу у виші, але були й ті, хто мав родичів у Чехії. Наприклад, в одного військового діти поїхали в Чехію, але він хотів порозумітися з онуками. Чоловіку було дуже складно, він старався, але зрештою покинув навчання. Були й такі студенти, на яких вочевидь, тиснули батьки. Тож вони ходили на заняття нерегулярно. Але був основний кістяк у складі десь 15 студентів, які займалися регулярно. Майже всі зараз вступили до вишів у Брно, Прагу та Оломоуц, — розказала викладач мовної школи Lingua Nova Катерина Михайлова.
Вона також розповіла, що на курси ходила й дівчинка, яка повернулася з Чехії та одружилася в Чернігові. За її словами, Чехія не виправдала її очікувань. Водночас викладач підкреслює, що зібрати всі необхідні документи, щоби виїхати на навчання до Чехії, важче, ніж до Польщі.
Катерина Михайлова навіть порівняла збір документів з сімома колами пекла, адже на консульства та ратифікацію шкільних сертифікатів витрачається дуже багато як людських, так і фінансових ресурсів.
В її практиці зустрілася навіть дівчинка, яка три чи чотири рази отримала відмову на в’їзд до Чехії, але не здавалася та зрештою вступила до вишу в Празі.
— В самому Києві мовних шкіл багато, але здебільшого студенти орієнтується на бренди. У Lingua Nova я викладаю вже четвертий рік. Можу сказати, що потік людей дещо впав, бо чехи давлять візами. Тож якщо студенти сумніваються в тому, що зможуть докласти зусиль, щоби поїхати в Чехію, то обирають Польщу. Зараз у нас декілька груп з вивчення чеської рівня «Б1» та «А», а також багато індивідуальних груп по 2–3 людини. Найбільшим попитом чеська користується в медиків, — підкреслила Катерина Михайлова.
Зауважимо, що дана стаття не є рекламою життя за кордоном, а навпаки – покликана владу звернути увагу на настрої молоді, яка не просто кожен рік, а вже кожен місяць покидає межі України у пошуках кращого життя. Перспективні хлопці та дівчата давно перестали шукати за кордоном тимчасові заробітки, тепер вони намагаються пустити там корені.
За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень, населення України скоротиться ще на 10 млн за найближчі 45 років. За оптимістичним сценарієм, молоді залишиться приблизно 4 млн осіб, за песимістичним — лише 2,8 млн.
Україна (і Чернігівщина зокрема) перетворилася на вокзал, який є лише точкою відліку для перспективної молоді. Так, не всі зможуть реалізувати себе у чужому краї, однак наважитися на відчайдушний крок та вирушити у країну, що навіть не межує з Україною, змушує молодь саме життя в цій країні. І кожен із нас має це усвідомити та зробити бодай щось, аби Україна почала розвиватися.
Юлія КОВТУН