Саме тому журналісти «Часу Чернігівського» вже поспілкувалися з низкою людей, які покинули Чернігівщину. У цих діалогах ЧЧ намагався знайти золоте зерно, яке б проілюструвало мотивацію найкращих представників молоді емігрувати.
Хлопці та дівчата проживають власне життя, а тому й мають право самостійно вирішувати, залишитися їм в Україні чи пошукати кращого життя, наприклад, у Німеччині.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Реальні історії: Чому молодь покидає Чернігівщину та їде до Польщі?
Українці вподобали Німеччину, а Німеччина – їх
За минулий рік до Німеччини емігрувало понад 2 млн 140 тисяч іноземців (на 670 тисяч більше, ніж 2014 року). З них – 16 тисяч українців. Водночас виїхали з однієї з найрозвинутіших країн лише 5 тисяч співвітчизників.
Зауважимо, що торік понад 4 тисячі українців отримали німецьке громадянство, хоча для цього їм потрібно було прожити в країні понад 10 років. Такі цифри оприлюднило Федеральне відомство статистики Німеччини.
Цікаво, що серед мігрантів найосвіченішими виявилися українці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Реальні історії-2: Чому молодь покидає Чернігівщину та їде до Чехії?
Нащо нам Німеччина, або Що не так в Україні?
Не можна сказати, що чернігівці мріють покинути країну ще в лоні матері або в дитячому садочку. Навпаки, у дитинстві всі прив’язані до своїх близьких, друзів та навіть дитячого майданчика. Та коли діти підростають і розуміють, що вони не зможуть реалізувати себе на теренах цієї країни або ж бодай знайти добре оплачувану роботу, то їдуть за кордон.
Так склалося, що коли чернігівка Дарина Тирсенко захотіла нових вражень та самостійності, у країні загострювалася ситуація на Майдані. Тож підстав залишатися в Україні вона не бачила. Німеччину обрала, бо це одна з найрозвинутіших країн. А ще має мову, до якої дівчина не байдужа.
— Коли вирішила, що поїду до Німеччини, почала збирати гроші на візу та квиток, а на підготовчих курсах німецької мови знайомилася з традиціями країни. Без мови не відчуваєш себе впевнено в чужій країні. У 21 рік на канікулах я вперше поїхала в Мюнхен, щоби заробити грошей за програмою для студентів ZAV Germany. З допомогою знайомих ми відправили анкети й отримали угоди. Через рік я вирішила виїхати на довший термін за програмою Au-Pair. До агентства не зверталась, навпаки, самостійно вивчала німецькі сайти та шукала родину. Дуже допомогли соцмережі, де я знаходила дівчат, які живуть у Німеччині в сім’ях, і консультувалася безпосередньо з ними, — розповідає Дар’я.
Найбільше її здивувало те, що німці дуже економні. Лише там вона зрозуміла, що потрібно ретельно стежити за своїми щоденними витратами та не розкидатися грішми так, як це роблять українці.
Німецьке студентське життя триває до 30 років, а сім'ї створюються порівняно пізно. Водночас кожен із партнерів реалізує себе незалежно один від одного. З неприємного — погода. У Німеччині багато опадів, а взимку температура не опускається нижче -3°C.
— В Україні я не частий гість. Приїжджаю раз на рік, щоб порадувати родичів і близьких. Більшість знайомих сумують за Батьківщиною, але я, на щастя, не з таких, швидко прижилася за кордоном. Легко дався переїзд із Мюнхена у Вюрцбург, тож тепер я відкрита для нових емоцій, — додала Дарина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Реальні історії-3: Чому молодь покидає Чернігівщину та їде до Норвегії?
Ще одна чернігівка, яка виїхала на постійне місце проживання до Німеччини та створила там свою сім’ю, порівняла Україну з маленькою африканською країною.
— Я покинула країну, бо нема роботи, гідної заробітної плати, дуже низький рівень життя. Якщо європейці витрачають на їжу близько 10% свого доходу і майже ні в чому собі не відмовляють, то українці — 80%. Якщо безробітний європеєць живе тільки на допомогу від держави і може собі дозволити ще й їздити відпочивати, у нас потрібно, напевно, збирати цілий рік, і то не факт, що вистачить. Мені шкода Батьківщину, я її люблю, там мій дім і мої рідні, — ділиться переживаннями Олена Етт.
Вона підкреслює, що школярі в Німеччині не обтяжуються витратами на проїзд, бо, мовляв, державі потрібно, щоби громадяни вчилися, гарно заробляли та платили більше податків у казну. В Україні ситуація протилежна. Попри те, що деякі області дозволили учням їздити на навчання безкоштовно, чернігівські школярі отримали лише знижку. Олена обурюється, що при такому ставленні українці мають ще й борг державі віддавати.
Підготовка до поїздки за кордон. Моральна сторона
Журналістам «Часу Чернігівського» вдалося поспілкуватися зі студенткою-філологом, яка мріяла побувати за кордоном. Спочатку планувала поїхати за студентською програмою до Америки або іншої англомовної держави, однак батьки відмовляли їхати на інший континент, запропонувавши натомість ближчу Німеччину. Тим паче, що програма Work&Travel USA коштувала для родини надто дорого, а німецька мала помірну ціну.
— Я мусила вивчити німецьку з нуля, бо раніше чула лише декілька пісень Рамштайну. Зараз у мене плейлист забитий добротною німецькою музикою, а тоді я не сприймала цю мову, вона мені навіть не подобалася. Та й країна, чесно кажучи, не приваблювала, — розповіла ЧЧ Дарина Кузьменко.
Заявку на програму дівчина мала заповнити якомога швидше, але з часом її охопив страх, що вона не встигне за рік вивчити мову, адже якщо провалиш тест — гроші не повертаються. Під впливом власного страху Дарина вагалася та водночас шукала роботу в Чернігові, щоби допомогти батькам оплатити програму.
— Втягнулася в журналістику та підробляла райтером. Неочікувано це мене захопило, навіть пройшла школу журналістики, що стала для мене поворотною. Я повірила в себе! У квітні почала шкодувати, що не їду до Німеччини, бо хотілося продуктивності, зробити крок у доросле життя. Тож в останні дні перед закриттям прийому заявок на програму я таки заповнила свою. І правильно зробила, — розповідає Дарина.
Якщо з документами проблем не було, то з мовою навпаки. Дарина мала лише три спроби скласти тест на знання німецької, першу дівчина успішно завалила, але друга спроба виявилася вдалою.
— Якщо чесно, чим менше днів лишалося до від’їзду з родинного гнізда, тим більше я не хотіла їхати, бо за цей час у мене склалося нове життя. З’явилися люди, яких я могла називати друзями, журналістика, якій хотілося присвячувати увесь вільний час. З’явилося просто своє життя. А тепер я мусила розірвати звичне коло й поїхати на 2 місяці далеко за його межі, — переживала вона.
З України до Німеччини автобус їхав 30 годин, але було весело, бо поруч знаходилося ще 8 цікавих людей, які теж шукали пригод, дорослого життя та нової долі.
Рафінована Німеччина відкриває очі на світ
— Україна закінчилася вузькими дорогами та подекуди залатаними ямами в асфальті. Європа ж почалася широченними магістралями з тисячами ліхтарів, шикарними заправками, вбиральнями і «пшеканням» поляків. Кордон із Німеччиною минув без контролю. Хіба що пізніше нас зупинила прикордонна служба. Це тоді я вперше побачила німця і, на щастя, зрозуміла все, що він казав. Хоча особливого приводу радіти не було, бо він говорив: «Das sind Sie, Sie, Sie… und Sie», що в перекладі означає: «Це ви, ви, ви, ви… і ви». Прикордонник звіряв фотографії в паспортах. Коли до містечка залишалося декілька годин, ми мали подзвонити власнику будинку та попередити про приїзд. Усі три мої співмешканки зізналися, що мають мовний бар’єр і не можуть говорити. Довелося дзвонити мені, але німець відповідав лише «Все добре», «Все гаразд», «Все ок», «Захопи із собою хороший настрій», — пригадує Дарина.
Дівчата мали працювати офіціантками, перший робочий день припав на неділю — найгарячіший день тижня. Попервах доводилося запам’ятовувати всі слова та передавати шефу, згодом вони вивчили меню та касовий апарат.
— Іноді працювала з 16:00, але переважно з 11:00 до 23:00. Тарілки в ресторані дуже великі та важкі. Наприкінці літа жартувала з роботодавцем, мовляв, я собі м’язи на руках накачала. Біля ресторану була ще й літня тераса, звідки відкривався чарівний вид на море. Але до неї вели сходи, тож накачала я не лише руки, а ще й ноги, – посміхається Дарина.
Їй не сподобалося, що німці безцеремонні — не соромляться обговорювати людину в її присутності, а ще голосно чхають та шмаркаються. Водночас імпонувала простота в спілкуванні –через п’ять хвилин після знайомства пропонують допомогу з ночівлею.
— Уявіть, що коли ллє дощ, а ти, змоклий до нитки, їдеш на велосипеді. Пристаєш під єдине дерево поблизу, а з будинку поруч виходить хлопець і каже: «Ти можеш перечекати зливу в мене». Я тоді подумала, що я таки можу зайти в оселю до незнайомця. Я ж не в Україні. Хлопець зробив мені чаю й пішов шукати якісь інструменти. Я, як справжня українка, чекала підступності. Але німець виявися милим, чай – не отруйним, а інструменти він так і не знайшов. «Я ремонтую будинок» — пояснив, — мушу йти працювати далі. Ти можеш бути в будинку скільки хочеш». І пішов, залишивши мене одну в будинку з ноутбуком та телефоном, музикальною установкою тощо. У німців усе є. Їм не потрібно красти чуже, — ділиться враженнями Дарина.
Дівчину також дивували рівненькі суто німецькі будиночки, живопліт біля кожного, низенькі огорожі, рівно вистрижені газони та регулярний догляд за бруківкою. Але казати, що вся Німеччина охайна – не варто. У центрі Гамбургу дуже чисто, а у віддалених районах – так само, як і в Києві. Зустрічала в Німеччині Дарина й безхатьків, що спали, прикрившись картонками.
Ресторан, де працювала дівчина, знаходиться в селі, але його важко назвати саме так, бо нічого спільного з українським селом Дарина так і не знайшла. Коли виникла потреба, то дорогу біля населеного пункту працівники відремонтували за кілька днів. Також у селах працює система відведення води. Навіть якщо сильний дощ пройде, то води та грязюки не буде.
— А ще в німців цікава манера вдягатися. Старше покоління ледь виглядає старшим. Джинси, кардигани, кросівки… Це все звичні речі в гардеробі. Десь двічі на тиждень до нас приходили одні з моїх улюблених клієнтів років по 60. Жінка щоразу взувала нові кросівки, що за кольором завжди підходили до кофтинки. За що я полюбила Німеччину? За людей. Навчилася за окремими людьми бачити цілі історії. З Німеччини привезла найдорожче — дружбу з харків’янкою, з якою тримаю зв'язок ледь не щодня. Чи поїду я знову в Німеччину? Поїду. Поїду за новою порцією емоцій, подорожей, натхнення, досвіду та за альтернативою, якої в Україні ще поки, на жаль, немає.., – додала наостанок Дарина, яка поки що перебуває в Україні.
\\\*
Кажуть, що емігрант – це крапля крові, взята з країни на аналіз.
Аналізуючи молодь, що перебуває/ла за кордоном, здається, що чернігівцям не має бути соромно за співвітчизників. Водночас державним мужам не завадило б здійснити діагностику організму, що роками виступає у якості щедрого донора для інших країн (з 2013 року – переважно європейських). Можливо, тоді ми й виявимо пухлину, що руйнує країну зсередини…
Юлія КОВТУН