У свої 27 років вона туристом встигла побувала в Чехії, Польщі, Росії, Єгипті, Туреччині, Камбоджі, Індонезії, а також пожити в США та Португалії. Протягом останнього року Наталія Павленко працює вчителем англійської мови в одній із найбільших приватних шкіл В’єтнаму American Academy.
– Тривалий час мене мучила думка про те, що я хочу поїхати з України. Далеко й надовго, а може, й назавжди. Не те що б мені погано жилося чи було нудно, або мучили якісь проблеми – ні. Життя в Україні в мене було бурхливим, різноманітним і цікавим. Але водночас я завжди відчувала, що це не та країна, де я хочу жити. Особливо, коли починаєш багато подорожувати, бачиш рівень життя інших країн – зменшується бажання повертатися назад…
Але як виїхати з України, маючи український паспорт (всім відомо, що це ПРОБЛЕМА з великої літери), не маючи зайвих грошей, і так, щоби гарантовано все було добре? Це виявилося великим питанням для мене, – почала розповідь Наталя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому молодь покидає Чернігів та їде до Польщі?
Зондуючи простори інтернету, їй вдалося знайти низку компаній, що пропонують послуги з працевлаштування та виїзду за кордон: няня в Європі (au-pair), сфера обслуговування в ОАЕ та Греції, фермерські роботи в Данії, няня/вчитель у Китаї, навчання + робота в Австралії, навіть волонтерство в Африці тощо.
– Але що ж вибрати? Як зрозуміти, що краще? Де ж не обдурять? У голові виникало мільйон питань, мені потрібні були чіткі відповіді. Випадково натрапила на сайт однієї компанії, де було «все включено» – програми на будь-який смак і у будь-якій точці світу. Дуже хотілося в Австралію (та й досі хочеться), але тоді програма для мене була дуже дорогою. Тож я звернула увагу на програму au-pair у Швейцарії, почала збирати документи, навіть сім’ю мені знайшли, але у зв’язку з тим, що на території України почалися військові дії, Швейцарія перестала давати візи українцям.
Так, це було неочікувано. На певний час я відклала свої наміри та поринула з головою в роботу й подорожі. За рік, після останньої поїздки в Пітер, бажання взяти участь у програмі знову заполонило мої думки. Прокинувшись вранці 16 листопада, я вирішила, що повинна врешті-решт це зробити якомога швидше. У той же день я знайшла програму, яка пропонувала вчителювання у В’єтнамі, – ділиться досвідом дівчина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому молодь покидає Чернігів та їде до Китаю?
Це було саме те, що вона шукала. У перший місяць дівчина мала пройти курс TESOL та отримати міжнародний диплом. Їй також повідомили, що працевлаштування гарантоване, а житло надається безкоштовно. І найголовніше, що програма окупна на 100 %. Остання новина мотивувала понад усе, бо дівчина лише два тижні як повернулася з відпустки, де витратила свої заощадження. Гроші на програму довелося взяти в борг.
– «Коли летіти?». «У П’ятницю, через 4 дні, якщо встигнеш зібрати всі документи». Що значить, якщо встигну? Це був виклик. Бачу мету – не бачу перешкод! Що я знала про цю програму, життя у В’єтнамі та роботу? Практично нічого. Гарантії? Які гарантії? Що це взагалі?
Я уявлення не мала, що там, як там, чи зможу я пройти цей курс, чи мені дадуть диплом, чи влаштуюся на роботу, чи зможу я там працювати, чи будуть там платити, як обіцяють, чи зможу я повернути ті кошти, що довелося взяти в борг.
Та й взагалі, що там носять та їдять, як ставляться до іноземців, закони, традиції, медицина? А-а-а-а! – емоційно пригадує свої думки Наталія.
Звісно, чернігівська дівчина мала деякі побоювання. А хіба може бути інакше, коли людина виходить за межі власної зони комфорту? Особливо, якщо за 4 дні необхідно встигнути зібрати всі документи, перекласти їх і завірити, розібратися з квитками, закінчити банківські та особисті справи, з’їхати з орендованої квартири, зібратися до вильоту та відсвяткувати день народження?!
– У той момент усі питання геть відпали. Чому? Я не знаю. Можливо, якесь сьоме чуття переконувало мене, що це саме те, що мені потрібно. Я просто вирішила: щоби там не було, усе встигну і відлечу, відразу ж після свого дня народження. Про моє рішення виїхати знали лише батьки та старший брат. Більше ніхто. Як кажуть, щоби не наврочити.
19 листопада святкувала з друзями 26-річчя: замовлено кафе, шампанське рікою, веселощі, плани на майбутні вихідні… 20 листопада 2015 року я поїхала до В’єтнаму, – продовжує свою дивовижну розповідь Наталя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому молодь покидає Чернігів та їде до Чехії?
Через місяць дівчина вже чекала на святкування Нового року, але виявилося, що в’єтнамці відзначають його за Східним календарем (день святкування залежить від місяця). Минулого року Новий рік припав на середину січня – кінець лютого, у цьому році в’єтнамці святкуватимуть його з кінця січня до середини лютого.
Новий рік у В’єтнамі має назву ТЕТ. У цей час ніхто не працює. Святкують переважно в сімейному колі. Прикрашають вулиці, на будинки вішають традиційні ліхтарики, гірлянди, зображення драконів.
– Робота вчителем англійської просто в радість! Діти слухняні, скромні, дуже поважають вчителів. Може, через те, що залишився комуністичний режим, піонери. Може, виховання. Або все разом. Однак різниця в поведінці та світогляді дуже помітна, у позитивний бік. Працювати вчителями приїжджають люди з усього світу (США, Англія, Європа, Австралія, Африка, Філіппіни тощо). Це гарний досвід.
Зарплати вчителів високі, а ціни низькі. Можна жити у своє задоволення, подорожувати світом, купувати що хочеться, ще й відкладати. Наприклад, у квітні я літала в Індонезію на острів Балі, квиток туди й назад мені обійшовся у 200 доларів, а це всього лише маленька частина місячної зарплати, – розповіла вона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому молодь покидає Чернігів та їде до Німеччини?
Тропічні ліси, комунізм, солом’яні капелюхи та смажені собаки… А що ти знаєш про В’єтнам?
Які асоціації у вас виникають, коли ви чуєте про В’єтнам? Для когось В’єтнам – це красива природа, тепле море, непроглядні тропічні ліси, захоплюючі види рисових полів. Для інших – це країна, що й досі орієнтована на комунізм, суворий життєвий устрій, специфічні традиції.
Хтось у своїй уяві пов’язує В’єтнам із азійською антисанітарією, дикими людьми в конусоподібних солом’яних капелюхах, що живуть у горах серед мавп, харчуються плазунами, смаженими тарганами та черв’ячками. Але, мабуть, найпоширеніша асоціація про В’єтнам – це джинси.
– Після так званої «джинсової навали» в’єтнамців у 90-х українцям, які не були у В’єтнамі, здається, що куди не подивися ледь не скрізь мають бути тільки джинси, джинси, джинси… Але як же насправді? Перше, що вразило, – тепла погода та запахи, які у В’єтнамі всюди.
Запахи спецій, аромапаличок, випраних речей, які в деяких висять просто перед будинками, на кожному кроці запахи їжі. Ніде більше не бачила такого розмаїття та кількості вуличної їжі як в Азії. Їжа на будь-який смак: супи, сандвічі, морозиво, м’ясо, рис (у всіх можливих видах: смажений, варений, солодкий, на кокосовому молоці, рисові млинці, коржі, макарони, пиріжки…).
Азіатська кухня – це взагалі окрема тема, усього коротко не описати, чого тут тільки не побачиш! Смажена собака на рожні, личинки комах у супермаркеті в м’ясному відділі, фрукти різноманітної форми, кольору, смаку. І все дуже дешево! За долар можна поїсти перше, друге та компот. Скрізь пальми, дерева бонсай, манго, кокоси, банани тощо, – ділиться враженнями чернігівка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому молодь покидає Чернігів та їде до Норвегії?
За словами дівчини, Азія – край мопедистів, які їздять без правил, бо їх взагалі немає. По зустрічній смузі, по тротуарах, на червоне світло – однаково. Головне – у шоломі. Перетин дороги у В’єтнамі – окрема наука. Новачок відразу не зуміє, але місцеві допомагають. При цьому слід додати, що в місті Хошимін, куди прилетіла наша героїня, мешкає приблизно 15 мільйонів людей.
Хоча В’єтнам майже удвічі менший за Україну, проте його населення перевищує 90 мільйонів осіб. Натомість чисельність наявного населення України на жовтень 2016 року становить 42,6 мільйона.
Серед в’єтнамських мільйонів мешкає лише близько 2 тисяч українців, з них 140 перебувають на консульському обліку. Такі дані надає Посольство України у В’єтнамі. Однак точна кількість українських, а тим паче чернігівських, емігрантів достеменно невідома.
– Народ дуже доброзичливий і відкритий. Попри те, що основне населення живе бідно, вони завжди щасливі та усміхнені. Іноземців дуже люблять. Українок взагалі обожнюють та вважають просто неземними красунями. Тут зовсім усе по-іншому, потрапляєш у новий світ. Мені подобається, але назавжди жити в Азії не залишуся. Та й в Україну вже навряд чи повернуся. Там рідні та близькі, але, поїздивши по світу, Україна перестала бути для мене привабливою для життя, – резюмувала Наталія Павленко.
Разом із тим вона навіть готова допомогти з переїздом іншим охочим українцям, які мають будь-яку вищу освіту та володіють англійською мовою на розмовному рівні. Безкоштовно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому молодь покидає Чернігів та їде до Білоусі?
\\\*
Нагадаємо, що стаття входить до циклу публікацій «Чому молодь покидає Чернігівщину» й не є рекламою чи антирекламою для потенційних емігрантів. У спілкуванні з місцевими жителями «Час Чернігівський» намагається дослідити те, що насправді спонукає їх до переїзду.
Хтось скаже, що людство було схильним до міграції завжди, а найпершими за межі «свого раю» вийшли Адам та Єва. Згодом знайшлися інші відчайдухи – мандрівники, які подорожували як пішки, так і на кораблях. Їх вабила невідомість, вони марили відкриттям нових земель. Утім, сучасний світ не може погодитися з таким трактуванням.
Нині межі рідної країни покидають не мудрі старці з паличкою, а молодь, яка є основою економіки країни. Юні хлопці та дівчата могли б працювати та розвиватися тут, але, на жаль, Україна, хоча й не забороняє, але ж і не допомагає це робити. Натомість за кордоном чернігівські емігранти відчувають себе людьми, а не змученою плоттю, що приклеєна до власного паспорта.
Саме тому нині їхати з України модно, а повертатися – ні. Водночас громадяни, які ще не придбали свого квитка, іронічно жартують, що вони будуть останніми, хто покине межі України, та вимкнуть світло в аеропорту…
Юлія КОВТУН