Мова йде про інтернет-газету СТРАНА.ua, журналістка якого Світлана Крюкова вчора з другої спроби завітала до Чернігова, аби поспілкуватися з представниками місцевих медіа і не тільки.

Минулого разу на зустріч зареєструвалося кілька десятків медійників, піарників та активістів. Однак, як уже писав «Час Чернігівський», зустріч скасували через неоднозначну реакції в соцмережах: не всі чернігівці були задоволені тим, що до них у гості з відкритою лекцією завітає так звана «рука Кремля».

Цього разу з власної ініціативи журналістку до Чернігова запросив політконсультант Олексій Француз. За його словами, це було необхідно для того, аби відновити справедливість.

Можна по різному ставитися до того чи іншого видання, однак кожне з них заслуговує на увагу. Навіть якщо сайт існує лише рік та не друкує матеріали українською. Адже це не стало їм на заваді, щоб за рік потрапити в ТОП-5 всеукраїнських сайтів за кількістю читачів.

Читати також: Черговий захід у Чернігові скасовано через нездорову атмосферу у суспільстві

Отже, тезово про те, що обговорювала Світлана Крюкова з чернігівськими колегами.

• У кожній редакції мають бути «зірки». Як би це не звучало, але на них тримаються рейтинги. Це мають бути дуже фахові та цікаві журналісти. Наприклад, на телеканалі NewsOne це були Ганапольський та Кисельов. Якщо медіа втрачає «зірок», то воно може втратити і глядача, хоча при цьому залишиться те ж саме фінансування та технології.

• Газети помирають. У великих містах є сенс іноді їх друкувати, аби безкоштовно роздавати для популяризації сайту. У регіонах ситуація різниться (першочергово через вік та соцстатус читача).

• Дедлайн «на завтра» не припустимий. Київські журналісти працюють ледь не цілодобово. Якщо вони мають якийсь ексклюзив чи змогу першими опублікувати інформацію, то жодне «попити чаю» не затьмарить світлу голову журналіста.

• Журналіст має бути холоднокровним. Коли журналіст йде на Майдан, їде на передову, то він першочергово журналіст, а вже потім людина, що має особисту думку. Якщо ти на війні, то маєш стояти посередині та фільмувати/нотувати все, що ти бачиш. Якщо не можеш, то відкладай апаратуру, бери автомат та воюй, але матеріали видавати ти права вже не маєш.

• Журналіст зобов’язаний тримати в секреті свої джерела. Якщо ти прагнеш бути лідером, то повинен регулярно публікувати інсайд. Якщо хочеш мати інсайд, то тільки в обмін на гарантії конфіденційності джерела інформації.

• Читач любить жахи. Журналісти можуть бути дуже світлими та відкритими людьми, але практика показує, що вони просто вимушені в деталях розповідати, хто і як вбивав або ґвалтував. Внутрішні лічильники переглядів на сайті змушують редакції хоча б час від часу це робити.

• Кожен ваш матеріал потенційно може змінити розклад сил. Ви зобов’язані «мочити» президентів та міністрів за їхні промахи або бездіяльність, але завжди маєте пам’ятати, що кожен із цих матеріалів може призвести до імпічмента президента. Це можливо. Цілком. От тоді «рука Кремля» може бути гарантована.

• Читач любить скандали. У багатьох редакціях є папарацці, які слідкують за політиками. Читачу завжди цікаво, що роблять політики по зоною досяжності камер.

• Отримувати компромат не має бути соромно. Якщо журналіст хоче отримати компромат на владу, то має наважитися навіть на те, щоби поспілкуватися зі зрадниками та утікачами. Лише так журналіст отримає більш-менш об’єктивну картинку.

• Журналіста мають боятися, але поважати. Журналісти теж люди, у них теж є своя Ахіллесова п’ята, але ж вони мають виконувати свою роботу попри будь-які складнощі. Іноді вони грають на камеру. Можуть створити образ, який змушує інших боятися. Але навіть у цьому має бути межа, бо водночас журналіст має порозумітися із потенційним джерелом інформації, щоб отримати від нього максимум.

• Журналісти мають бути різноплановими, але охопити усе вони ніколи не зможуть. Один гарно пише, інший може зробити красиву начитку, третій чудово вписується в студії. Бажано ролі розподіляти, але якщо всі зайняті, то роботу журналістів може зробити навіть редактор.

• Журналіст – опозиціонер. Хто б не був при владі – не йдіть на «договорняк». Цим грішать ледь не всі журналісти, які підіймають «не ті» питання. Їм платять за мовчання, але чи можна вважати таких журналістів чесними?

• Технології. Просто не забувайте про них.

Про це та багато іншого в невимушеній атмосфері спілкувалися місцеві «акули пера» зі столичною журналісткою, яка під час виборів на окрузі №205 завітала до Чернігова та ледь не всю виборчу кампанію провела з одним із кандидатів у нардепи — Геннадієм Корбаном.

Матеріалів назбиралося на цілу книгу, адже Крюкова бачила все, що відбувається всередині штабу. Однак вона підкреслила, що агресивна журналістика — це дуже складно й навіть на всеукраїнському рівні таких журналістів можна порахувати на пальцях однієї руки. Редакцій тим більше.

Юлія КОВТУН